Мандруючи західними регіонами України, ми помітили таке поширене явище, як хрести на подвір’ях. Іноді вони просто одразу за парканом, іноді трохи далі вглиб території домоволодіння, іноді – на вулиці перед огорожею. А іноді хрест є, а будинку вже давно немає. І лише за деякими ознаками можна здогадатися, що він тут колись був.
Сходу України така традиція не притаманна. У нас якщо і ставлять хрести, то переважно – понад дорогою. І це, як правило, означає, що на цьому місці сталася аварія або інша трагедія і хтось загинув. Або Придорожні хрести, які можуть ставити на в’їзді у місто чи село. А от щоб так – на подвір’ї, біля паркану – ні.
А на Заході хрести зустрічаються скрізь. Ми бачили такі села, де вони буквально – у кожному другому дворі.
Стало цікаво, хто і навіщо їх встановив. Спочатку думали, що, можливо, під хрестами знаходяться поховання людей, які колись жили на цьому обійсті. Села на Заході України переважно дуже старі – іноді їх вік становить тисячу років. Можливо, не завжди була можливість у рідних поховати близьку людину на цвинтарі, або дуже не хотіли розлучатися, от і робили могилку прямо біля оселі. І ставили хрест. Така у нас була версія.
Але вона виявилася хибною.
Поспілкувавшись з мешканцями населених пунктів, де зупинялися, розпитали про хрести і дізналися, що вони, в першу чергу, щось на кшталт оберегів. Але не тільки. І традиції ставити хрести дуже багато років. Фактично її коріння сягає аж до 988 року – коли хрестилася Київська Русь.
Українці встановлювали хрести, аби подякувати Богу за щось чи про щось попросити: захистити від хвороб, воєн, голоду та інших негараздів. Або на знак пам’яті про щось або когось – якусь знакову подію чи людину.
Не завжди хрести розміщували саме на обійсті. Достатньо поширеною практикою було ставити їх, наприклад, в центрі села. Або на пасовищі чи в полі – щоб врожай був гарним, а худоба завжди мала що їсти. Або навіть і серед лісу – якщо хотіли, аби ягід було вдосталь і просили про це Бога.
Ну, і, звісно ж, хрести встановлювали у якості меморіалу – в пам’ять про великі трагедії, полеглих героїв, борців за волю України.
Історики кажуть, що радянська влада, м’яко кажучи, не дуже вітала таку традицію. І часто мешканцям доводилося демонтувати хрести. Їх намагалися врятувати – переховували, аби потім встановити знову.
Також, за словами істориків, традиція ставити хрести на подвір’ях найбільше поширена на Волині, Опіллі, Гуцульщині, Бойківщині, Лемківщині, Покутті, Буковині, Поліссі, Поділлі, Надсянні. Тут вік наймолодших хрестів може сягати 100-150 років років.
На своєму шляху ми побачили дуже багато хрестів. Вони бувають різні: кам’яні, металеві, дерев’яні. Іноді з певними надписами на табличках, іноді без табличок. Буває, на хрестах можна побачити ікони. Або якесь оздоблення (наприклад, новорічні прикраси😊). Зустрічалися нам і цілі міні-каплички з Дівою Марією прямо на подвір’ях у людей.
Така ось цікава і давня традиція.
Кожен раз, зупиняючись біля хреста, замислюєшся над тим, а яка його історія? Що бачив він на своєму віку – горе, щастя, розпач, надію? Намагаєшся уявити людей, які встановили його та оберігали… Хто вони? Про що мріяли? Чого прагнули? У кожного такого хреста є душа.
Хай ці фото лишаються тут на пам’ять.
Дуже цікава стаття: Найстаріше на Львівщині місто Белз, яке нікого не чекає – як воно виглядає сьогодні
