Знайомство моє з цією людиною, яка закохана в ретро-авто відбулося у 2013 році. Саме тоді, коли ми з Катериною придбали свій Pontiac Trans Sport. Бо мати таке авто – це річ не дешева і, як виявилося, не легка.
Авто ми придбали, м’яко кажучи, не в дуже гарному стані, і питання запчастин стало одразу. То ж я почав шукати людину, яка знається на американському «автопромі». Як саме ми познайомилися, я вже не пам’ятаю, але і до сьогодні Дмитро – невід’ємна частина нашого життя ванлайферів.
І маю бажання познайомити і вас з цією цікавою людиною – пропоную коротеньке інтерв’ю з Дмитром.
Привіт, Дмитро.
- Привіт, Володя.
Хочу познайомити своїх читачів з тобою, бо ти того вартий))) Тому я задам тобі декілька питань, якщо ти не проти.
Скільки тобі років і коли все почалося, а саме – твоє захоплення автомобілями?
- Мені 43 роки. Автомобілями я захоплювався з дитинства, як тільки почав ходити ми з мамою, татом або дідом йшли на проспект, і я міг годинами стояти і спостерігати за автівками. Потім я почав збирати колекцію масштабних автівок, це шкільні роки. Коли вчився в інституті, отримав посвідчення водія, та в 25 років сів за кермо, з того часу наїздив більше ніж 700000 км, на різних авто.
Як так сталося, що твоє захоплення переросло у твою справу?
- Спочатку моє володіння автомобілем було звичайною справою, як для багатьох людей, пов’язаною з необхідністю швидко та якісно переміщатися, як по роботі так і по сімейних справах. Але роки йшли, і певні життєві обставини привели до того, що я придбав, цілком спонтанно, легендарний Сhevrolet Lumina APV в дуже поганому стані. Мені він сподобався дизайном, пластиковим кузовом, коробкою автомат на рулі та просторим салоном трансформером. В цій машині я переробив майже все, 2 рази міняв двигун, поміняв ходову, проводку та ще багато іншого. Я закохався в Американський автопром, бо він простіший «сокири», надійний та комфортний. Потім я придбав Oldsmobile седан 1985 року в єдиному для цієї моделі в Україні салоні Brougham та 95 відсотковою збереженістю в стоковому стані. З ним отримав нагороду на фестивалі старовинних авто «Oldcarland» – «Найкраща збереженість іноземного авто». Згодом придбав ще 2-х “американців” на відновлення, але то історії для окремої статті. Зараз для мене це як хобі, яке повертає мене в дитинство, коли я з дідом ремонтував його «Москвіч» та робив моделі авто з паперу та картону.
Як взагалі “почуває себе” цей напрямок в Україні? Може щось хотілося б змінити?
- Якщо говорити про авторетрорух України, то він фактично знаходиться в руках декількох людей. У них великі колекції авто, є майстерні для реставрації. Є любителі, як я, у яких одна або декілька автівок, вони реставрують та утримують свої авто за власний рахунок. І це майже закритий ринок, в якому всі старовині авто завезені ще в 90-х. І ось це б хотілося б змінити – підхід держави до можливості купувати ретроавтівки за кордоном, бо жоден українець зараз не може придбати авто, виготовлені в 20 сторіччі зі статусом ретроавто. А хотілося б таку можливість мати. В Європі, маючи старинне авто, ти навіть маєш деякі пільги, бо це величезний ринок не тільки автівок, а також фестивалів, заходів, парадів, прокатів та іншого.
Зараз під час війни, коли майже всі заходи скасовані, чим ти займаєшся?
- Зараз потрохи заходи повертаються. Вони мають на меті збір допомоги для військових підрозділів, і я вже брав участь в декількох з них – у Києві та Львові. А у великих проміжках між заходами я виховую двох донечок, продовжую реставрувати свої автівки та роблю меблі.
Твоє захоплення – це бізнес чи справа для душі?
- Моє захоплення – це справа для душі, вона дає мені відпочинок. Коли я щось відновлюю в машині, я відчуваю, що даю їй другий шанс на життя, і це тішить. Я люблю відновлювати автівки до стокового стану, прибираю «колгосп» та шукаю для них нові якісні запчастини. І це певний квест, бо шукати доводиться на аукціонах та сайтах продажу запчастин США. Але коли ти знаходиш щось цікаве, це як знайти краплину золота в намитому піску.
Яке найцікавіше авто тобі зустрічалося?
- Колись на одному авторетропробігу я зустрів цікаву людину з не менш цікавим авто Dodge Dart 1960 року. Він мав червоний кузов та білий дах. Зазвичай ці авто так не фарбували на заводі. Але власник був закоханий в Кубу, і в цій державі багато Сhevroler Bel Air саме з такою розфарбовкою. Тому коли він реставрував авто, то пофарбував його в білий та червоний кольори. Що мене вразило в цьому авто: двигун рядна шістка, 3-х ступеневий автомат, кондиціонер та, найголовніше – це дзеркало заднього огляду в салоні (1960 рік!). Воно кріпиться до середини передньої торпеди авто, а не до лобового скла як зазвичай.
Які плани на після перемоги?
- Після перемоги планую здійснити великій автопробіг по Україні та Європі. Формат ще не обрав, але мрію це здійснити.
У тебе, напевно, не одне авто – є якесь улюблене?
- Автівок багато, сказати що є якесь улюблене я не можу. Бо вони всі різні, з різним характером і дарують різні емоції. Єдине, що я можу виділити для себе – це авто, з якого все почалося. Колись я замислився, що для мене взагалі автомобіль? Для багатьох – це засіб пересування і не більше, для мене ж – це історія. Історія твого життя, пов’язаного з ним. Бо коли ти відновлюєш авто і в цьому процесі зустрічаєш цікавих людей, буваєш в різних місцях, це наповнює його змістом.
Дякую, друже, за твої відповіді. Хай твоя мрія втілиться – зустрінемося десь на дорозі…
Ось таке коротеньке інтерв’ю з моїм товарищем, людиною, для якої авто стало історією його цікавого життя.
Комфортних і безпечних вам подорожей!
Наша спільнота у ФБ: https://www.facebook.com/groups/vanlife.ukr
