Це в жодному разі не керівництво до дій, а скоріше жарт. Але при цьому – на 100% реальна трохи смішна, а трохи й сумна, історія, яка дійсно мала місце у нашому житті. Отже, як прожити ванлайферу без грошей, зупинившись на зимівлю у віддаленому селі? А ось який є варіант!:)
Якщо ти не просто водій свого авто, а ще й трохи спеціаліст широкого профілю (а особливо, якщо «на всі руки» майстер), то, рано чи пізно про це дізнаються мешканці того села, де ти зупинився на зимівлю.
І обов’язково настане той день, коли у твоє вікно вперше несміливо постукає бабуська. Вона стоятиме така перед тобою (невиспаним і дещо ошелешеним її несподіваним візитом) – в картатій хусточці, коричневій жилетці, червоних шкарпетках з оленями, і калошах. Дивитиметься на тебе знизу вверх дитячими синіми очима, сповненими безпорадності, і тихо скаже:
- А я чула, що ви… Ну, вмієте… Ну, техніку… Да? А у мене пральна машинка чогось… Ну, якось не так крутить. І щось підвиває. І білльо! Білльо не віджимає як слід. Не знаю, що це з нею таке. Ніби нова – всього ж 10 років. Може, зайдете? Глянете? Га?
І ти, звісно, підеш до неї додому. І глянеш її машинку. А наступного ранку знайдеш у себе під дверима півтора літри молока у пластиковій пляшці з-під «Моршинської» і торбинку з цибулею, морквою та бурячком.
Через деякий час вона знову прийде до тебе, та бабуська. І ти знову погодишся щось їй «глянути».
А потім… Коли рушиш до неї вже втретє чи вчетверте, побачиш біля її двору цілу зграйку бабусь. Вони нетерпляче тупцятимуть біля паркану і вдивлятимуться вдалечінь, приклавши долоні до лобів. Ти наближатимешся до них і вже розумітимеш невідворотнє: вони чекають ТЕБЕ. Так, так – саме тебе.
- Блін.. Я ж просив нікому не казати, – бурчатимеш ти подумки.
Але що вже тепер?
І ти підеш «дивитися» холодильник, пралку, праску, телевізор, радіо, мікрохвильову піч, люстру, котел і колонку.
І щоразу потім знаходитимеш під своїми дверями торбинки чи пакети «а-те-бе» з нехитрими харчами, яких завжди вдосталь в коморах у працьовитих селян: картопля там, капуста, морква, яблука, консервовані огірки чи «лечо», варення і навіть мед.
Ну, а потім у твоєму житті з’явиться справжній ЗУБР.
Ця бабуська буде оригінальною. Вона не проситиме, як інші, «глянути» якусь техніку. Її проблемою будуть ДВЕРІ. А точніше ЗАМОК. Вона попросить тебе замінити замок.
І коли ти будеш вовтузитися з її замком, вона пошепки розкаже тобі свою ІСТОРІЮ.
Виявляється, ХТОСЬ… Робить “зліпки” і підробляє ключ від її будинку. ЗАЙШОВ… І викрав… ПШОНО.
Ти качатимеш головою, слухаючи її. Висловиш співчуття і надію, що тепер у неї все буде добре.
Задоволений тим, що допоміг старій самотній жінці, підеш додому.
Але через тиждень вона прийде знову. І знову проситиме замінити замок.
- От зарази ж такі! Підробили ключ і до цього замку! Тепер покрали борошно, – лаятиметься вона
Після цього візиту буде наступний, а потім – ще. Щоразу вона розповідатиме історії про те, що ХТОСЬ робить “зліпки” і підробляє ключі до замків від дверей її дому. І краде харчі.
Ти почнеш щось підозрювати. І спитаєш, чи не залишає вона, бува, ключ десь під килимком на ґанку. Чи в поштовій скриньці. Чи, може, на поличці у дворі. Вона скаже, що, звісно ні. Вона ж не ДУРНА. Просто ХТОСЬ (може, і сам Диявол!) – отакий от хитрий. Щоразу підробляє ключі.
Ти мовчки кивнеш, зміниш замок вже, мабуть, вдесяте. Попрощаєшся і скажеш, що це був останній раз. Ти більше не прийдеш до неї, бо все це виглядає дуже дивно. І тобі здається, що вона марно витрачає свої гроші. Щось тут не те. Треба шукати причину не в замках. Скажеш ти їй все це – і підеш. Впевнений, що більше – ні ногою. Досить!
Але вона прийде знову. Не через тиждень, правда, а через два. Стукатиме у вікно. Довго чекатиме. Благатиме – «ну, будь ласочка».
І ти не витримаєш.
А коли прийдеш до неї додому і в одинадцяте чи в дванадцяте мінятимеш замок від її дверей, вона відкриє при тобі скриню. А там…
Гора замків! І ключів до них. Ні, не десятки. Сотні, які назбиралися за десятки років.
- Дивись! – скаже вона торжествуючим тоном. – Бачиш? Ти ще досі не віриш, що ВОНО у біса хитре і придумкувате? Але ж дивись, скільки ключів воно вже змогло підробити! Оце все – замки, які я купувала і ставила. І все дарма!
Вона скаже, що була вже НАВІТЬ у поліції. І там їй порадили встановити камери. Але у неї ж немає того, як його? Інтернету! І, можливо, ти зможеш провести їй той інтернет і встановити камери? І тоді вона нарешті дізнається хто той крадій.
І тут ти зрозумієш, що, мабуть, час тобі шукати інше місце для зимівлі.
Або…. Може, змиритися? І тішитися думкою, що ця бабуся – це ж справжній Клондайк. А потім ділитися досвідом: як прожити ванлайферу без грошей, зупинившись на зимівлю у віддаленому селі:)
А про подорожі ми пишемо тут – ласкаво просимо!
Наш Ютуб.
