Іноді вони залишають мене відпочивати, і вирушають у піші мандрівки. Адже цікаві подорожі не обов’язково мають бути багатокілометровими. Щоб мандрувати, не обов’язково мати авто і гроші на бензин. Навіть якихось 3000 метрів шляху пішки можуть бути сповнені пригод, краси і вражень.
Це як життя – воно може тривати сто років, а згадати врешті нічого. А можна за рік прожити аж сто життів. Все залежить, мабуть, від людини. Від її уміння не просто дивитись, а БАЧИТИ. Не просто слухати, а ЧУТИ. Не просто бути, а ЖИТИ.
Короткі піші мандрівки можуть бути сповнені пригод
Отже іноді вони залишають мене, свій Pontiak, і рушають втрьох назустріч новому пішки.
Володька несе великий рюкзак. В рюкзаку у нього термос з чаєм, нехитрі канапки і ковдрочка. Він вважає, що справжній мандрівник обов’язково має бути з рюкзаком.
- Якщо вони (люди) побачать, що у мене рюкзак, вони не подумають, що я шпигун, а одразу зрозуміють, що я турист – розмірковує він, гуляючи по черговому новому місту,
А на запитання, чи не важко йому, відповідає, що так і треба, бо він загартовується. «Прокачує» свою витривалість.
Тому саме Володька зазвичай несе рюкзак з канапками, чаєм і ковдрочкою.
Мужньо пробивається через хащі сухої трави. Долає метр за метром ґрунтівки, буцає кросівком камінці, легко перескакує через ямки, а, якщо йому особливо пощастить, вступає у калюжі. Часто в руках у нього «чарівна палиця». Це не якась особлива палиця – ні. Володька ж бо знає, що будь-який підібраний на дорозі дрючок може набути неабиякої чарівності. Якщо того захотіти.
Іноді він втомлюється і норовить десь присісти, але навіть тоді не припиняється потік запитань від нього і озвучених вголос думок.
- Якщо ти ще можеш так багато говорити, значить, не дуже то й втомився, – зауважують батьки
На що він відповідає, що просто язик у нього більше тренований ніж ноги.
І це правда.
Так ідуть вони втрьох, періодично задираючи голови, аби зайвий раз перехопило подих від неймовірного неба. Воно кожної наступної миті різне, і завжди неймовірне.
Іноді зупиняються, аби роздивитися поближче скромну квітку серед трави. Чи мереживо павутиння. Чи метелика, який заховався серед листя. Чи лисячу нору, що трапилася на шляху. Чи щось інше – варіантів же безліч.
Потім роблять привал-пікник, після якого Володьці стає легше йти.
Володимир старший багато фотографує і знімає відео. Аби зберегти пам’ять про мандрівку не тільки в голові, а й у цифровому форматі. І зробити ось такий, наприклад, ролик.
Це щастя. Просте, але справжнє.
Іноді я думаю про таке. Розважальні центри, атракціони, ресторани… Люди витрачають так багато грошей, сподіваючись стати хоч трохи щасливішими. Але чомусь не стають, бо щоразу хочеться ще більше. А можна просто пройти 3000 метрів пішки…
Читайте ще: “Ретро-авто наповнюють моє життя змістом” – знайомтесь, Дмитро Честних!
Приєднуйтесь до нас у фейсбук: https://www.facebook.com/groups/vanlife.ukr
Комфортних і безпечних вам подорожей!
