Вузенька асфальтована дорога, добряче побита, місцями – яма на ямі, а місцями трохи полатана. З одного боку ліс, з іншого – поле. Практично повна відсутність транспорту. Іноді проїде якась машина, а іноді зустрінеться і візок з конячкою. Відчуття не те щоб занедбаності, а якоїсь глибокої провінційності, буквально розлито в повітрі. Ми під’їжджали до міста Володимир з боку Шацька, і… якби не знали історію, то ніколи б не подумали, що знаходимось на околицях колись величної і могутньої СТОЛИЦІ. Абсолютно нічого не нагадувало тут про це.
Час по-різному обходиться з містами. З його плином якісь із них тільки розквітають, багатіють, стають більш багатолюдними та прогресивними. А інші – занепадають. Перетворюються на крихітні провінційні містечка на краю географії. Ми вже, до речі, розповідали вам про одне з таких – Белз – найстаріше місто на Львівщині.
А тепер розкажемо про волинський Володимир, у якому побували під час однієї із своїх мандрівок на нашому будиночку на коелсах Pontiak. Як завжди, покажемо фото.
Були тут улітку 2023 року проїздом. У Володимирі зупинилися буквально на декілька годин, тому усі пам’ятки побачити не встигли. Але загальне уявлення отримали. До того ж Володимир – місто невеличке, усього близько 38 тисяч мешканців, а площа – 16,05 км². Плюс – основні його родзинки знаходяться в центрі, тому обійти їх за пару годин не складно.
Зокрема, у центрі міста дуже багато церков.
Ось одна із найновіших – дерев’яна церква Віри, Надії, Любови та матері їх Софії.
А це – храм святого священномученика Йосафата, він належить Українській греко-католицькій церкві
Ще один храм у центі – Собор Різдва Христового (костел послання Апостолів)
Собор Різдва Христового (костел послання Апостолів)
І ще один костьол у центрі Володимира – Іоакима і Анни.
Можливо, ви вже помітили – ми любимо порівнювати міста з людьми. Так от, якщо порівнювати з людиною Володимир, то це такий собі старенький інтелігентний пан, який давно втратив свої статки і змушений відчайдушно зводити кінці з кінцями. Він не заможний, але охайний. Скромний, але сповнений почуття власної гідності. Добре пам’ятає про своє величне минуле. І з усіх сил намагається берегти коштовності, які залишилися від пращурів і яким немає ціни. Не хизується ними, але щодня протирає пил, пильнує. І мріє, що колись мільйони стоятимуть у черзі, аби подивитися на ці пам’ятні і дорогі його серцю речі.
Сучасний Володимир не є популярним туристичним центром. Сюди не їдуть тисячами мандрівники. Але місто, як уміє, намагається зберегти свої святині і тримати їх у пристойному стані. Хоча видно, що в плані фінансів йому дуже складно. Коштів на масштабні реконструкції не було і раніше, не говорячи вже про зараз, коли в Україні триває повномасштабна війна.
Так виглядала центральна площа у Володимирі влітку 2023 року. На реконструкцію, вірогідно, не вистачало коштів…
Володимир – що відомо про нього і його назву
Володимир – місто на Волині. Знаходиться за 12 км від кордону із Польщею, за 85 км від кордону з Білоруссю і за 77 км від обласного центр – Луцьку, з яким сполучається автомобільною дорогою. А з ще одним відомим волинським містом – Ковелем – Володимир з’єднує залізниця. Стоїть на правому березі річки Луги, на схилах Волинської височини, у природній зоні мішаних лісів. Через південно-східну частину міста протікає права притока Луги — річка Риловиця.
Навіть якщо б у Володимирі не збереглося жодної пам’ятки у пристойному стані, його б все одно варто було б відвідати. Адже це одне із найстаріших міст України! Перша літописна згадка – 988 рік.
Давня назва міста — Володимѣрь; є присвійною формою від імені «Володимир»
Після приєднання до Російської імперії у 1795 році місто називалося Владимиръ, а в 1911 році почало іменуватися. Владимиръ-Волынскій – вважається, щотаке рішення ухвалили, щоб відрізнити його від російського Владимира. Хоча жодних документів, які б засвідчували перейменування, не знайдено.
У 1921 році, коли місто належало Польщі, його знову перейменували, і воно стало називатися Влодзімєж.
Після окупації Західної України СРСР у вересні 1939 року місто стало називатися Володимир-Волинськ. А після звільнення від німецьких військ, 9 серпня 1944 року указом Президії ВР СРСР місто отримало назву Володимир-Волинський.
Нарешті у 2021 році місту повернули його історичну назву – Володимир.
Володимир: тричі столиця, місто, де отруїли останнього правителя Руського королівства
Про Володимир відомо, що у 11-12 століттях він було одним із найбільших міст Київської Русі, поряд із Києвом, Черніговом, Переяславом. Мав важливе військово-стратегічне значення, будучи оборонним форпостом на західних кордонах давньоруської держави. Також місто було важливим торгівельним центром. А ще тут бурхливо розвивалися ремесла, культура, освіта, будувалися військові укріплення, зводилися численні храми та монастирі.
У 1204 році великий київський князь Роман Мстиславович у зв’язку із занепадом шляху із варягів у греки та втратою Києвом свого стратегічного значення переносить до Володимира свою резиденцію.
Починаючи з 12 століття, у часи феодальної роздробленості Русі, місто стає центром удільного Волинського князівства. Тут утвердилася окрема князівська династія, заснована онуком Володимира Мономаха — Ізяславом Мстиславичем, котрий правив на Волині у 1146—1154 рр.
У першій половині 13 століття Володимир став центром об’єднаного Галицько-Волинського князівства (а згодом королівства). Це був період правління князя Данила Романовича, прозваного Галицьким, та його брата Василька Романовича.
Пам’ять Данила Галицького у Володимирі шанують і своїм великим князем-королем пишаються
Саме середина 13 століття — період найбільшого розквіту стародавнього Володимира. Місто славилося як значний центр торгівлі, ремісництва, культури та мистецтва; тут сформувалася самобутня архітектурна школа, також тут писався Галицько-Волинський літопис — цінне історичне джерело другої половини 13 — початку 14 століть.
Столиця Галицько-Волинського князівства була обнесена потужними фортифікаційними укріпленнями. Такими міцними, що угорський король Андрій II, який у 1231 року підійшов зі своїм військом до Володимира, постояв-постояв під його мурами, та так і не наважився на штурм.
А от орді хана Батия, на жаль, вдалося вдертися до княжого міста. Це сталося рівно через 10 років – у 1241-му. Ординці тотально понищили та пограбували місто і влаштували криваву різанину. За свідченнями літопису, після відходу орди в місті не лишилося жителів, а церкви були заповнені тілами людей.
Але місто постало з руїн. І через 6 десятків років, на самому початку 14 століття король Русі Юрій І Львович переніс до Володимира зі Львова столицю. В той період Волинь перебрала на себе основні адміністративно-управлінські функції у королівстві, а Володимир тепер став столицею Русі. За правління Юрія І відбувся черговий розквіт економіки і торгівлі величного мста. Відомо, що його наступника – Юрія ІІ (Болеслава Тройденовича), саме у Володимирі отруїли бояри. Він став останнім правителем Руського королівства…
На цьому місці у Володимирі колись стояла П’ятницька брама, згадана у Галицько-Волинському літописі. Тепер пам’ятний знак і хрест.
Після втрати держави почалися поневіряння
Через втрату держави Володимир постійно переходив з одних рук в інші. Кого тут тільки не було у якості власників чи окупантів. Місто пережило не одну страшну трагедію, його не оминули війни, голод, лихоліття…
Спочатку, після розпаду Галицько-Волинської держави у середині 14 століття Володимир входив до складу Волинської держави. Але це було не довго. Свою державу зберегти таки не вдалося. Вже згодом місто увійшло складу Великого князівства Литовського.
Після Люблінської унії 1569 року Володимир став частиною Польського королівства. В той час він ще залишався значним торговельним осередком. У місті діяли численні ремісничі корпорації — «цехи», вироби місцевих майстрів славилися високою якістю та експортувалися до країн Європи. Тричі на рік тут відбувалися міжнародні ярмарки.
А вже у 18 столітті Володимир перетворився на маленьке провінційне містечко.
Внаслідок третього поділу Речі Посполитої у 1795 році місто анексувала Російська імперія, воно стало одним із повітових центрів Волинської губернії. Тут почали відкриватися російські школи, було відновлено Волинську православну єпархію.
На початку Першої Світової війни Володимир став ареною бойових дій. 3 серпня 1914 року австро-угорські війська намагалися захопити місто, проте зазнали великих втрат від російського Бородінського полку, і були змушені відступити. З міста евакуювалися державні установи та значна кількість населення. Перед відступом російські війська спалили місто, як це вони робили багато де.
Впродовж 1915—1918 рр. в місті розміщувалися підрозділи легіону Українських Січових Стрільців (УСС), які складалися з українців-галичан. За сприяння УСС у Володимирі-Волинському відкрилася українська початкова школа, де працювали українські вчителі з Галичини.
Реконструйоване архівне фото: святкове відкриття української школи 20 травня 1916 року.
Австрійська окупаційна влада діяла у місті до кінця І Світової війни у 1918 році. У Володимирі-Волинському у березні 1918 відбулось формування і вишкіл 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії УНР. Сірожупанна Дивізія брала активну участь в боях Армії УНР проти польських та більшовицьких сил з 1918 по 1921 рік.
Місто було свідком боїв Армії УНР з військами Польщі.
Полеглих у бою за місто Володимир 7 січня 1919 році дванадцять стрільців було поховано у братській могилі на місцевому православному кладовищі. Стараннями місцевої громади і пластової молоді перед десятою річницею тих боїв братську могилу було впорядковано і поставлено дубового хреста з українським тризубом і написо
Поляглим за Рідний Край
1918 – 1928
Pro Patria Mortuis
Від кінця січня 1919 року Володимир контролювали польські війська. УНР визнала приналежність Волині до Польщі за Варшавським договором 21 квітня 1920 року. Володимир став одним з повітових центрів Волинського воєводства.
На початку 20 років 20 століття Володимир був впорядкованим містом: тут діяли 6 початкових шкіл, 5 загальноосвітніх шкіл, ремісничо-промислова школа, 2 приватні єврейські школи, електростанція, кінотеатр, 5 готелів, лікарня, а також численні магазини, кафе та ресторани.
Ось трохи реконструйованих архівних фото Володимира у 20 роках 20 століття
З одної окупації в іншу
Оскільки Володимир перебував у складі Польщі, ІІ Світова війна розпочалася для жителів міста 1 вересня 1939 року. Через місто відступали на схід підрозділи розгромленої вермахтом польської армії, місто бомбардувала німецька авіація.
19 вересня 1939 року о 22.30 після невеликого бою Володимир був зайнятий 36-ою танковою бригадою Червоної Армії, і згідно з пактом Молотова-Рібентропа був включений до складу СРСР.
У вересні-грудні 1940 року у місті радянські органи «викрили» організацію ОУН. Було заарештовано 11 осіб. Деяких з них засудили до розстрілу, а деяких – до тривалого ув’язнення.
Після нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року, Володимир як прикордонне місто з самого початку війни став ареною бойових дій. У перші години війни місто бомбардувала німецька авіація, воно зазнало артилерійського обстрілу.
Вже 23 червня 1941 року Володимир був окупований німецькими військами. В той же день, перед заходом сюди німців, більшовики розстріляли в’язнів місцевої Володимирської в’язниці.
Ще одна страшна сторінка історії Володимира – концтабір.
У вересні 1941 року тут був створений концтабір «Норд-Офлаг-365», у якому утримувалися військовополонені солдати та офіцери Червоної Армії. Впродовж 1941—1944 рр. у концтаборі було знищено 56000 радянських військовополонених. Також за період окупації гітлерівці вбили близько 15000 мирних жителів, вивезли до Німеччини значну кількість молоді. У 1944 році населення міста становило лише 7000 людей.
19 березня 1944 року місто зазнало потужного авіаудару радянських бомбардувальників. А 20 липня 1944 року Володимир був захоплений 197 стрілецькою дивізією радянської армії.
Після зміни одного окупанта на іншого у Володимирі продовжилося полювання на українських патріотів.
У 1947 році за створення молодіжної націоналістичної організації на 25 років виправно-трудових таборів засуджено вісім студентів місцевого педучилища.
А ще привертає увагу Справа групи Степана Фуги
У ніч на 22 травня 1954 р., коли у місті мали відзначати 300-ліття «возз’єднання України з Росією», невідомі пошкодили розвішені на будівлях червоні прапори та портрети керівників КПРС. Один прапор закинуто у кущі, ще два знято з установ та розміщено на будівлі громадського туалету. Головний портрет Сталіна також був порізаний бритвою.
Пошкодження виявив черговий міліціонер Ніколайчук.
Слідство встановило, що це зробили Микола Зинь і Олексій Пасічник. Їх було заарештовано. Також заарештували і їхнього друга Івана Данилюка. Керівником та ідеологом «злочинної групи» було названо Степана Фугу, який у той момент відбував службу в радянській армії.
Слідство встановило, що друзі читали підпільну націоналістичну літературу. У 1952 році розчистили могилу Січових Стрільців 1919 року та розстріляних у Володимирській вʼязниці 1941 року на Лодомирському кладовищі.
Суд засудив Степана Фугу до 10 років увʼязнення, Олексія Пасічника та Миколу Зиня — до 8 років, а Івана Данилюка — до 6 років таборів. У 1992 році усіх їх було реабілітовано.
У повоєнний період у місті було збудовано ряд промислових підприємств: цукровий завод, швейна фабрика, меблева фабрика, птахофабрика, консервний завод, комбінат молочних виробів, хлібзавод, цегельний завод, збиральний цех Луцького автозаводу, геолого-розвідувальна експедиція, ряд житлових будинків.
Нарешті у своїй державі: реалії і мрії Володимира
Здобуття Україною нарешті державної незалежності у 1991 році сприяло подальшому розвитку національної культури, відродженню українських традицій та культурних цінностей. Проте, глибока економічна криза середини 1990-х років негативно позначилася на розвитку міста.
У теперішній час у місті працює ряд підприємств легкої та харчової промисловості, значна кількість населення займається підприємницькою діяльністю.
Є кафе, ресторанчики, де можна смачно і не дорого перекусити.
На розвиток міста впливає його прикордонне розташування, сусідство з країнами ЄС. Завдяки численним пам’яткам історії та архітектури, Володимир має умови для успішного розвитку туризму.
Місто досить живе, зі жвавим автомобільним рухом, і зовсім не сіре. Депресивним його точно не назвеш. Затишне і приємне українське містечко.
У Володимирі встановлюють інформаційні стенди, фотозони, вказівники з головними туристичними місцями.
У місті досить багато цікавих арт-об’єктів на історичну тематику.
Це – Володимирська княжна спостерігає за двобоєм Юрія і дракона
А це – капела музикантів Володимирського колегіуму 17-18 століття.
А ще мешканці колишньої столиці мріють про реконструкцію стародавнього городища. Можливо, колись, після Перемоги, ці мрії реальністю і туристи масово приїжджатимуть подивитися на колишню столицю трьох держав. А поки що старенькому пану Володимиру майже немає кому показати свої безцінні скарби, які він турботливо зберігав сотні років.
Поки що це – невеличке провінційне містечко, до якого навіть доїхати без ризику загубити по дорозі колесо або ще якусь деталь, не дуже просто…
І все ж таки – зробити це варто. Ми не пожалкували. Адже дух захоплює від усвідомлення, що ходиш по землі, по якій ходили колись руські князі – зокрема легендарний Данило Галицький…
Доторкнутися до історії – завжди цікаво. Блукаючи вуличками крихітного старезного міста, думалося про те, чому так сталося, що воно втратило свою колишню велич. І свою Державу… А ще про те, що, незважаючи на довгі століття під владою чужинців, Володимир завжди пам’ятав про своє коріння, беріг пам’ять про СВОЄ. І як тільки з’являлася нагода, красномовно демонстрував, що він – УКРАЇНСЬКЕ місто. Часто розплачувався за це кров’ю найкращих…
Дякуємо, Володимир! Бажаємо процвітання і здійснення мрій!
Вивчати минуле – корисно. Це потрібно нам усім заради майбутнього.
Тож подорожуйте Україною, хоча б віртуально, цікавтеся її історією – вона того варта!
До речі, можна ще подивитися: Сивий Луцьк і зелені Сирники – легендарний замок з 200-гривневої купюри, Леся Українка і шалений бабуїн
А тут – наш Ютуб
