Село Зашків: Батьківщина Євгена Коновальця, музей, Ведмежа гора, ліс і Хресна Дорога

Вони боялися його навіть мертвого. Тому підірвали пам’ятник, встановлений біля його родинної хати через багато років після убивства. Але вдячні нащадки дуже швидко відновили зруйноване – бронзовий постамент з’явився тут знову. Рештки ж того, підірваного, теж залишили…

Залишили у якості нагадування про один із мільйонів злочинів, скоєних системою, і у якості наочного прикладу терористичної сутності імперії, яка століттями намагалася знищити Україну і продовжує це робити зараз.

Але Україна жива. І пам’ять про її героїв живе та житиме у віках попри багаторічні спроби її придушити. Ось і сьогодні ми бачимо, що іменами тих, на кого радянська влада затято вішала ярлики ворогів і злочинців, нагло перебріхуючи історію, називають вулиці вже не тільки на заході нашої країни, а й у інших її частинах…

У листопаді 2023 року ми на нашому Pontiak (коли він, нарешті «одужав» після тривалої «хвороби») побували у Зашкові – дивовижному селі Львівської області, де народився і ріс легендарний командир Корпусу Січових стрільців, засновник УВО та ОУН, український патріот і борець за незалежність нашої Держави полковник Євген Коновалець.

Завітали до музею,  який знаходиться просто у родинній хаті Коновальців. Відвідали кладовище, де поховані батьки та інші родичі ватажка українських націоналістів. Поблукали стежками лісу на схилі Беркавиці – найвищого пагорбу села. Помилувалися дивовижними краєвидами річки Недільщини. І навіть пройшлися Хресною Дорогою.

Але про все по порядку.

Чому ми вирішили їхати до Зашкова

У цьому трохи соромно зізнаватися, але про те, що Зашків – мала Батьківщина Євгена Коновальця ми не знали. Та і взагалі, як і більшість, мабуть, мешканців південно-східної частини України, мало що знали про цю історичну постать. Хоча у нашому Нікополі вже є і вулиця, названа ім’ям Коновальця (раніше, до речі, це була вулиця Московська). Ми, звісно, чули це ім’я і приблизно розуміли, чим займався Євген Коновалець. Але ні про його величезний внесок у справу боротьби за незалежність України, ні про деталі вбивства, ні інших подробиць біографії не знали.

А включити Зашків до маршруту своєї подорожі вирішили, просто розглядаючи мапу і побачивши на ній блакитну пляму біля одного із невідомих нам населених пунктів Львівщини.

• О, там вода! Значить має бути красиво, заїдемо – подумали ми

А вже потім почитали і дізналися, що там не тільки ставок, а і пагорби, і ліс. Що це – культове місце українських патріотів, де вони проводять фестивалі. І, головне, – що там функціонує музей Євгена Коновальця. А отже можна доторкнутися до історії.

Тому до Зашкова їхали натхненні і в передчутті незабутніх вражень. Слід сказати, що побачене навіть перевершило наші очікування.

Село Зашків – що про нього відомо

Зашків — старовинне село в Україні, у складі Львівської міської громади, знаходиться у 17 км від обласного центру. Перша письмова згадка про село Зашків сягає 1377 року.

Південною частиною села протікає Недільщина – таку назву має річка Капелівка у верхній течії . Найвищий схил Зашкових пагорбів називається Берковицею. Назва «Берковиця» перекладається як Ведмежа гора. Де “Бер” – це ведмідь.

• У 1377 р. князь Владислав Опольський подарував Зашків монахам-домініканцям. Ця дата і є першою письмовою згадкою про село Зашків.
• У 1399 р. архієпископ галицький Якуб дозволяє закласти каплицю в селі, де б монахи могли виконувати духовні обов’язки.
• У 1759 р. на кошти Львівської митрополії та самих зашківчан почалось будівництво церкви, яке закінчилось у 1760 р.
• 27 листопада у день Архистратига Михаїла церкву було посвячено. І до сьогодні цей день є Престольним празником у Зашкові.

Так церква виглядає зараз.

• У 1848 р. священиком у селі Зашків був о. Стефан Скоробагатий. Його правнуком і був Євген Коновалець. Після смерті о. Стефана, у 1855 р., Зашківську парафію обійняв його зять — о. Михайло Коновалець. Отець Стефан Скоробагатий встиг посвятити і першу Зашківську народну школу, яку було відкрито 6 червня 1854 р.
• У 1884 р. через село проклали залізничну колію Львів— Рава-Руська, і, в цьому ж році, збудовано школу на дві класні кімнати та житлом для вчителів, де і поселилося вчительське подружжя Коновальців у 1890 р. Саме тут і народилися їх діти — Євген (1891 р.), Мирон (1894 р.) та Степан (1896 р.).
• А в 1897 р. родина Коновальців перебралася у власний будинок.
• У 1989 році мешканці Зашкова таємно вночі встановили пам’ятник на могилі Михайла Коновальця — батька провідника ОУН.
• 2011 року Львівська обласна рада виділила 20000 грн. для відновлення пам’ятників на могилах родичів Євгена Коновальця.

• 23 травня 1990 р. у родинному будинку Коновальців відкрили музей-садибу.

Пишуть, що щороку в Зашкові у ніч на Івана Купала проводиться етнічний фестиваль «Купальський вінок». А в середині червня тут проходить фестиваль «Зашків – Земля Героїв» – патріотичний фестиваль, заснований молодіжними громадськими організаціями Львівщини у 2006 році і присвячений до дня народження Євгена Коновальця.

Легенда пов’язана із Зашковом

Ось таку легенду, пов’язану із Зашковом і історією назви села, ми почули.

Колись давно жив на світі князь на ім’я Неділько. І мав він двох синів Зашка та Заваду. Хлопці були хоробрими, освіченими і допитливими. Коли стали дорослими, понад усе прагнули пригод. От прийшли вони до батька і почали просити, щоб відпустив їх світом поїздити, на інші князівства подивитись. Батько благословив їх на подорож  і сказав обирати коней.

Під час своєї подорожі князевичі натрапили на гору. А коли спустилися з гори, побачили у підніжжя поселення, над яким літав змій, дишучи вогнем на беззахисних людей і запалюючи їх домівки. Князевичі кинулись на допомогу людям, і старший брат Зашко своєю булавою убив змія.

Вдячні селяни вирішили назвати своє поселення іменем князевича Зашка, а його самого обрати собі за ватажка.

Слава про хоробрих братів швидко розійшлася околицями. І жителі найближчого поселення, що розташувалось біля Зашкова, запросили собі за свого ватажка Заваду, а село назвати Завадовим.

Так і залишилися жили брати у цих краях. А оскільки дуже сумували за своїм батьком Недільком, то вирішили назвати річку, що розділяє їх села – Зашків та Завадів – його іменем — Недільщиною.

Ось в такий дивовижній місцині 14 червня 1891 року народився і зростав Євген Коновалець. Тут формувалася і міцнішала його безмежна любов до України…

Зашків – дуже мальовниче село. Гарна природа, охайні будиночки, велика красива церква. Ми були тут якраз напередодні Михайлова дня, який в цих краях здавна звуть «празником». Мешканці Заходу України дуже шанують це свято – майже на рівні з Великоднем і Різдвом. А для зашківчан воно ще й Престольне, коли мешканці вшановують святого, на честь якого названо місцеву церкву.

То ж у суботу на вулицях села ми побачили багато людей, які активно займалися прибиранням. Спочатку здивувалися і подумали, що це якась місцева особливість, а потім зрозуміли, що до чого. Це були приготування до Михайлова дня.

Ліс на Ведмежій горі і цікава зустріч

Залишивши Pontiak чекати нас біля Діви Марії, ми розпочали пішу прогулянку.

Ось так виглядає ліс у Зашкові. У листопаді вже немає стільки яскравих насичених кольорів, як у жовтні. Природа виглядає трохи втомленою. Принишклою перед невідворотним скорим завмиранням… До того ж у день нашого візиту була похмура погода. Але все одно дуже і дуже гарно.

Ведмежа гора. Зашків

Величезні вікові дерева, товстий шар листя під ногами, ні з чим не порівняний запах – запах пізньої осені.

Нашою метою було піднятися на найвищу точку пагорбів – Ведмежу гору – і ми це зробили.

Вид з гори на ставок.

Вже збираючись спускатися з Ведмежої гори, ми побачили чоловіка і жінку середніх років. Вони навпаки піднімалися на пагорб і наближалися до нас. А більше у лісі за весь час не зустріли жодної душі. Коли люди підійшли, ми привіталися з ними. А потім у нас стався ось такий діалог:

• Ви грибники, чи так як і ми, просто гуляєте? – спитали вони
• Та просто. А ви не знаєте, чи працює музей у селі?
• Ні, ми навіть не чули про музей. Не місцеві ми…
• Та ми теж не місцеві…
• Та ми здалеку…
• Та ми теж…
• А звідки ви?
• Ми – з Нікополя, а ви?
• А ми з Бердянська.
• Оце так зустріч на горі! А ми були у вас у Бердянську.
• Та і ми були у вас у Нікополі… Тільки що ж вони витворяють тепер з тим Нікополем…

На цій сумній ноті ми розійшлися, побажавши одне одному всього доброго, а нашим містам – вистояти. Дочекатися Перемоги.

Хресна Дорога

Намилувавшись осіннім лісом і спускаючись із гори в село, аби відвідати музей Коновальця, ми побачили на своєму шляху ось такі загадкові хрести з табличками.

Усього їх тут 12. Біля кожного висаджено квіти. Видно, що люди доглядають за ними. Потім дізналися, що це – Хресна Дорога, створена місцевими мешканцями.

А це вид на село з Хресної Дороги.

Вид на місцевість з іншого боку від дороги.

В кінці Дороги – інсталяція зі «знятим з Хреста» Ісусом. Також тут є капличка. А ще – джерело з цілющою водою. Для охочих напитися місцеві навіть залишили кухоль.

Аби можна було піднятися до  Хресної Дороги, люди облаштували сходинки. І продовжують облагороджувати це місце – зараз украдають пішохідну доріжку.

Музей Євгена Коновальця

Музей було відкрито з ініціативи Товариства української мови 23 травня 1990 року на громадських засадах.

З нагоди 100-річчя від народження Євгена Коновальця 14 червня 1991 року перед Музеєм було встановлено пам’ятник ватажку націоналістів, створений скульпторами Романом Романовичем та архітектором Володимиром Литвином. У ніч з 9 на 10 липня того ж року пам’ятник Є. Коновальцю висадили в повітря.

Як нам розповіла співробітниця музею пані Оксана, зробили це працівники КДБ. Вибух пролунав серед ночі. На шию постаменту перед цим підвісили торбу з вибухівкою, і остання здетонувала.

На той час у половині хати, де розташовано музей, жила місцева вчителька музики. На щастя, вона не отримала травм, але була дуже налякана.

Місцеві мешканці мали інформацію про наміри КДБ зруйнувати пам’ятник і думали, як його захистити. Але КДБ-шники обрали такий метод, що люди виявилися просто безсилими…

Втім вже 8 грудня 1991 року пам’ятник було відновлено у бронзі. Залишки першого понівеченого пам’ятника експонуються на подвір’ї Музею-садиби.

1 березня 1993 року Музей Є. Коновальця отримав статус державного і став відділом Львівського історичного музею.

Перед родинним будинком — розлогі столітні дуби, посаджені батьком Є. Коновальця на честь своїх трьох синів: Євгена, Степана та Мирона.

А до 120-річчя з Дня Народження Євгена Коновальця односельці висадили тут ще один дуб.

Експозиція музею розташована в чотирьох кімнатах родинного будинку Коновальців.. Нам розповіли, до речі, що хата Коновальців у ті часи, коли тут жило подружжя вчителів з дітьми, була найохайнішою і найдобротнішою у селі. Вона і зараз виглядає чудово. А на подвір’ї якась особлива, дуже затишна атмосфера. Хочеться просто залишитися тут і нікуди не йти.

Період дитинства та юнацтва майбутнього військовика представлений у першій кімнаті музею.  Євген Коновалець народився в родині директора місцевої народної школи Михайла Коновальця і вчительки Марії Сороки з роду Венгриновських. Дідусь Євгена о. Михайло і прадід о. Скоробагатий були в селі Зашкові греко-католицькими священиками.

Є. Коновалець народився і постійно жив у цій садибі у 1891—1901 роках та приїздив у наступні роки.

Друга кімната висвітлює військову діяльність Коновальця. Матеріали третьої кімнати розповідають про заснування і керівництво УВО й ОУН, боротьбу в підпіллі і підле вбивство Євгена Коновальця.

В експозиції Музею можна побачити одяг і меблі тих часів, у які жив Євген Коновалець.

І, звісно, предмети з родинного будинку його сім’ї. Їх, на жаль, не багато, адже коли до села прийшла радянська влада, батьківську хату ватажка націоналістів було розграбовано, та «совєти» використовували її на свій розсуд. Але вдалося зберегти образ Святої Терези, серветку, вишиту руками матері Коновальця, а ще крісло батька.

Зібрано численні документи, фотоматеріали та інші речі, безпосередньо пов’язані з Коновальцем. А також матеріали, присвячені увічненню світової пам’яті видатного сина України.

Тут фото з місця убивства Коновальця і з церемонії поховання. А також некрологи у виданнях того часу.

Довідка:

Коновалець був убитий 23 травня 1938 року у Роттердамі в результаті  спецоперації, організованої Сталіним.  Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно із «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх». Він представився племінником одного із соратників Коновальця, який виявився зрадником.

Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готеля «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула в руках у Коновальця посеред вулиці. Його тіло розірвало – шансів вижити не було. Від вибуху також постраждали двоє перехожих.

Музей щорічно 23 травня та 14 червня, на річниці загибелі та народження, проводить ювілейні заходи на пошанування пам’яті командира Корпусу СС, засновника УВО та ОУН, українського патріота полковника Євгена Коновальця.

Співробітниця музею розповіла нам, що, на жаль, у Коновальця не залишилося прямих нащадків, адже його єдиний син Юрій помер молодим від онкології і не встиг утворити сім’ю.

На цих фото Євген Коновалець вже в еміграції – з дружиною Ольгою (в дівоцтві Федак) і сином Юрієм, який народився у 1924 році, а помер у 1954-му.

Але є нащадки по лініям братів Євгена.

Одна із родичок проживала недалеко – у сусідньому селі. Вона померла у серпні 2023 року.

У музеї нам провела дуже змістовну і цікаву екскурсію пані Оксана, якій ми красно дякуємо: відео

Родинна хата Євгена Коновальця

У Зашкові доглядають за могилами діда й бабці, батька й матері Євгена Коновальця. Мріють, аби і останки самого ватажка націоналістів було перевезено з Ротердама сюди – на малу Батьківщину.

Могили батьків Коновальця.

А у цьому склепі поховано бабусю і дідуся Євгена Коновальця.

На цвинтарі також є пам’ятник борцям за волю України – мешканцям сіл Зашків і Завадів, замучених у таборах і тюрмах.

Євген Коновалець – що про нього відомо

Роль Євгена Коновальця у визвольній боротьбі навіть більш значна ніж, наприклад роль Бандери чи Мельника. Адже вони фактично були його послідовниками, а біля витоків усіх процесів у 20-му столітті стояв саме Коновалець.

На цьому наголосила співробітниця музею пані Оксана під час екскурсії, яку проводила нам.

Коновалець присвятив боротьбі за Україну все своє свідоме життя. І не припинив боротися навіть після поразки визвольних змагань. Знаходячись в еміграції за кордоном, Євген Коновалець розбудовував там структури серед патріотично налаштованої діаспори, які б могли у майбутньому сприяти встановленню української державності.

Євген Коновалець ніколи не опускав рук. Він говорив:

«Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».

Саме через таку його активну позицію Сталіном і було прийнято рішення про вбивство. В особі Коновальця комуністи бачили велику загрозу для своїх намірів щодо повного поневолення України. І були праві. Ця людина й справді мала велику силу і великий вплив. Хто знає, як би склалася доля України після Другої Світової війни, якби Коновальця не прибрали перед її початком…

Офіційно ж радянська влада виправдовувала ліквідацію Коновальця нібито його зв’язками з Гітлером. А КДБ-шник Судоплатов  – не терорист, а герой.

Ще одною метою вбивства видатного українця було викликати руйнівні процеси серед українських націоналістів. Сталін вважав, що, втративши свого ватажка, його найближчі соратники почнуть чубитися між собою за владу, станеться розкол і врешті самознищення патріотичних організацій. І в цьому теж розрахунок радянського диктатора виявився вірним, хоч і частково. Бо знищити націоналістів, а тим паче придушити прагнення українського народу до волі таки не вдалося.

І сьогодні ми продовжуємо захищати те, заради створення чого поклали своє життя такі люди, як Євген Коновалець…

Для тих, кому цікаво – нижче більше інформації про ватажка українських націоналістів.

Євген Коновалець – біографія

Юність і молодість

Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область, Україна, тоді Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у вчительській родині. Предки Євгена були священиками, але батько, Михайло Коновалець, змінив духовну стезю на освітянську, ставши директором народної школи в рідному селі. Був онуком о. Михайла Коновальця, який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Євгена.

Небіж парохів Страдча — о. Ореста, Малехова — о. Володимира Коновальців. Усі вони були активними в українському житті, намагалися нести людям просвіту та самоусвідомлення. Мама Марія, що походила з українського священичого роду Венгриновських, викладала в ній шиття, медицину та правила гігієни.

Євген Коновалець закінчив трирічну народну школу в рідному селі. Повну початкову освіту здобув в українській чотирирічній початковій школі при учительській семінарії. У 1901—1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету, паралельно пройшовши ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти» і поширює просвітницьку роботу в рідному селі Зашкові та навколишніх селах, які тоді під впливом російської пропаганди стояли на москвофільських позиціях, тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції, писав статі у часописі «Молода Україна».

Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

Війна і полон

На початку I-СВ 2 серпня1914-го Коновалець був мобілізований до австрійської армії. В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.

Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком, Федем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Визвольна боротьба

Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу у столиці починає зі вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький.

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (зокрема окупаційних російських) на підступах до міста. 1—2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

23 серпня 1918 року Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію Січові Стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.

Після поразки визвольних змагань

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув’язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Після поразки Української революції 1917—1921 років не втратив віру в справу, якій присвятив все своє життя:

«Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого,хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».

Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).

20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.

Еміграція

Із грудня 1922-го року Коновалець  був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об’єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

Загибель

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.

Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йосиф Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.

23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх». Він представився племінником одного із соратників Коновальця, який виявився зрадником.

23 травня 1938 р. Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готеля «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк. Віддаючи шану, могилу часто відвідують українці, відбуваються урочисті заходи пам’яті за участі українських дипломатів та військовиків.

У статті використано матеріали з Вікіпедії

А також pslava.info

Наш Ютуб-канал ТУТ – запрошуємо.