Ми закохалися в Самбір. Для цього нам вистачило усього двох годин перебування у цьому старезному містечку на Львівщині з неймовірно цікавою історією.

Кожне місто має свій характер. У кожного є душа. Бувають безтурботні міста з легкою вдачею. Бувають замріяні і романтичні. Бувають активні, прогресивні, модні…

Якщо описувати Самбір, порівнюючи його з людиною, то це такий собі поважний літній Пан. З гарними манерами. Трохи старомодний. Трохи «потертий». Достатньо втомлений. Трохи похмурий, навіть суворий – ніби дивиться на тебе з-під лоба. Мовчазний. Трохи відлюдькуватий. Спокійний. Заглиблений у себе інтроверт. Багато чого побачив за своє довге життя. Знає ціну по-справжньому важливим речам і не женеться за модою. Йому не до веселощів і порожніх розваг. Він думає про вічне.

Таким ми побачили Самбір, який відвідали на нашому Pontiak на початку осені 2022 року під час своєї мандрівки. Були тут проїздом. Часу мали обмаль. Звісно, двох годин не вистачило для того, аби побачити всі цікавинки. Але трохи вражень і фото маємо. Тож розкажемо вам сьогодні про Самбір – місто у Львівській області на березі Дністра, де живуть близько 34 тисяч людей

Саме тут зберігається частина мощів святого Валентина. Саме звідси козаки разом з поляками та військом Лже-Димитрія у 17 столітті вирушили в похід на Москву і захопили її. Також Самбір відомий тим, що тут народилися такі відомі українські культурні діячі як Лесь Курбас і Андрій Кузьменко (Скрябін).

Отже, запрошуємо до Самбора.

До речі, чому Самбір так називається?

Існує ціла низка версій, чому місто має саме таку назву.

Ось деякі з них:

Назва «Самбір» походить від дрімучих лісів, які були в цій місцевості.
Назва походить від племені Саборів, які нібито мешкали в цих краях у IV ст. до н. е.
Назва складається з двох частин — сам і бір, яка означає Собор, тобто збір. Деякі дослідники вважають, що спочатку місто стояло на злитті, собранії двох річок (Дністра та Яблуньки, що у місті Старому Самборі, який згодом зруйнували монголо-татари).
Місто могло отримати назву від церковного храмового свята Собору Пресвятої Богородиці.
Назва Самбора походить від верби-самбірки з червоним пруттям, яка в минулому була дуже поширеною на берегах Дністра.
Назва пов’язана з іменем литовського бога урожаю і пива Самбаріса.
Назва міста походить від балтійського князівського роду Самборидів.
Назва може походити від слов’янського чоловічого імені Само, і можливо від правителя першої слов’янської держави Само.

Яка з цих версій правдива? На жаль, невідомо. Історики ще шукають відповідь на це питання.

Але відомо, що старослов’янське значення слова «самбора» (samborza) — «стовп».

Також самбір – це найстаріший тип оборонної споруди, яка є проїзною (ворітною) вежею, що завершується приміщенням для сторожі.

Як виглядає Самбір сьогодні

Дорога до Самбору з боку Трускавця і Східниці, до яких ми заїхали раніше, пролягає через гори, вкриті густими лісами.

Самбір – місто, де зберігаються мощі Святого Валентина і звідки козаки вирушили в похід та захопили Москву — Східниця – мальовниче курортне село серед гір на Львівщині. Місце, теж варте уваги

Від краєвидів на серпантині захоплює дух навіть у похмуру погоду. А уявітя, як гарно тут у сонячний день!

Також досить суттєві відрізки шляху йдуть через мальовничі села, які межують одне з одним. На сході України досить рідко можна побачити, щоб населені пункти вздовж траси були «наліплені» так щільно. А на заході це – звичайна практика.

Отже, подолавши близько 50 км, ми в’їхали в Самбір і дві години гуляли центром містечка. Відвідати околиці, на жаль, не встигли.

У середньовіччі Самбір був одним з найбільших торгових центрів Східної Галичини – через нього пролягало багато важливих шляхів. А сьогодні це – тихе містечко з неспішним життям. Вулички з бруківкою, красиві, але в більшості дещо потерті, будівлі, що дихають історією, відсутність метушні…

І якийсь особливий дух, що відчувається одразу, щойно ти ступаєш на землю, по якій колись ходили польські королі та українські гетьмани… У Самборі панує атмосфера спокою, надійності, впевненості в собі, лаконічності, навіть певної аскетичності. Це дуже харизматичне місто, яке приваблює, хоча зовсім не намагається нікому сподобатися.

Самбір – важливий залізничний вузол. Через місто проходять аж три автомобільні дороги державного значення. Але це якось не відчувається і не порушує спокій міста. Складається враження, що ніщо взагалі не здатне його порушити. До речі, у самому Самборі громадський транспорт налічує лише два маршрутних таксі. Але ж місто невеличке – пішки легко дістатися у будь-який його куточок.

Окраса Самбора, як і майже кожного міста на Заході України – площа Ринок. Простору торговницю побудували у 1530—1560 роках, облаштувавши кам’яницями і кількаярусними підвалами-пивницями На цій площі кожного четверга і понеділка в ті часи відбувалися ярмарки, а по великих святах — великі торги-ярмарки. На них з’їжджалися багато покупців з сусідніх міст та сіл.

А сьогодні площа Ринок виглядає ось так.

Самбір

У центрі Самбора дуже багато старих будинків і величезна кількість пам’яток. Це просто рай для тих, хто захоплюється історією і архітектурою.

У Самборі можна відвідати:

костел святого Івана Хрестителя.
рештки Самбірського замку XVI ст. — мисливський будинок та залишки валів.
костел та монастир оо. Бернардинців.
монастир Бригідок XVII ст.
Самбірська ратуша.
Ансамбль кам’яниць на площі Ринок (XVII—XX ст.).
Залишки міських оборонних споруд.
Будинок, у якому народився режисер і актор Лесь Курбас, і музей його пам’яті.
Концертний зал органної музики
Історико-етнографічний музей «Бойківщина».

Тільки самих храмів різних конфесій у крихітному Самборі аж 14.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці, де зберігаються мощі Святого Валентина

А найбільшою популярністю серед туристів користується, звісно, церква Різдва Пресвятої Богородиці 18 століття, де зберігаються мощі святого Валентина та чудотворна ікона Самбірської Богоматері.

Слід нагадати, що Святий Валентин жив у третьому столітті нашої ери. Тоді воякам забороняли одружуватись, але молодий священик Валентин таємно вінчав закоханих. І за це його засудили на смерть.

До Самбора мощі святого Валентина потрапили понад 260 років тому – 13 травня 1759 року. Вони були передані з Риму після того, як їх викопали на цвинтарі Прескилли, Архівні документи свідчать, що святий Валентин був певний час покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. За радянських часів, мощі ховали, щоб не забрали комуністи. На загальний показ їх виставили тільки тоді, коли Україна стала незалежною.

У церкві Різдва Пресвятої Богородиці знаходиться тільки частина мощів. Зокрема, черепа тут немає – він зберігається у римській церкві Санта-Марія-ін-Космедін.

Але все одно до Самбора постійно їдуть туристи і паломники, аби побачити мощі популярного святого. Особливо багато гостей буває 14 лютого, коли відзначається День закоханих.

До церкви проходять і віруючі (причому не тільки християни), і просто люди, які цікавляться історією. Окрема категорія відвідувачів – молодята, які вірять, що Валентин допоможе їм у сімейному житті.

Історія Самбора

Пропонуємо дізнатися трохи більше про минуле цього дивовижного міста. Повірте, це варто вашої уваги!

Історія міста Самбір насичена різноманітними подіями, вона сягає в далеке минуле. Кому тільки не належало місто за час свого майже тисячолітнього існування… Археологічні дослідження свідчать, що поселення у цій місцевості існували ще в доісторичні часи. При розкопках на території міста знайшли римські монети IV століття, бронзові сокири, серп, браслети, виготовлені приблизно у IX—VIII століттях до н. е.

Самбір виник на місці давньоруського поселення Погонич, яке, як гадають, займало територію вздовж сучасної вулиці Т. Шевченка (колишня В. Терешкової, раніше Перемишльська) і північного берега річки Млинівки. Припускають, що неподалік від цього селища, на пагорбі, де тепер стоїть церква Різдва Богородиці і колишній костел бернардинів, було давньоруське укріплене городище, одне з багатьох на Прикарпатті.

Невідомо, коли виник Погонич. У 1929 році на території цегельні по вулиці Перемишльській були виявлені бронзові предмети (сокири, серп, браслет та ін.), які походили з IX—VIII століть до нашої ери.

На відстані 18 км на південний захід від Погонича було давнє місто Самбір (сучасний Старий Самбір) — адміністративний центр Самбірської волості, яке 1241 року знищили татаро-монголи. Уцілілі жителі цього міста переселилися в Погонич, який з часом розрісся, і його назвали «Новим Самбором», а знищене татаро-монголами місто стало «Старим Самбором». З 1390 року за давнім Погоничем утвердилася назва «Самбір». Але в документах до 1450 року місто іменується і Самбором, і Новим Самбором, і — по старому Погоничем. Обидва міста мали ще одну назву: Старе Місто і Нове Місто.

Самбір лежав на перехресті важливих торгових шляхів, які вели на схід і захід, до Львова, Дрогобича, Перемишля, в Угорщину і Польщу, що значною мірою зумовило економічну активність і матеріальний добробут міста в епоху середньовіччя.

Перша літописна згадка про місто датується 1241 роком. Саме того року ординці сплюндрували тодішнє місто Самбір (теперішній Старий Самбір), а уцілілі мешканці знайшли притулок у добре укріпленому посаді Погонич, який ховався у лісових хащах на березі Дністра. Від 1390 року Погонич став Новим Самбором, а колишній Самбір — Старим Самбором (або Старим Містом). Згодом Новий Самбір став просто Самбором.

До 1349 року поселення було у складі Галицько-Волинської держави.

У 1349 році Самбір, як і всю Галичину, завоювали польські феодали на чолі з королем Казимиром III. Остаточно ці давньоруські землі відійшли до Польщі лише у 1387 році після короткочасного перебування у складі Угорського королівства.

В складі польської держави колишня Самбірська волость, яка була княжою власністю, стала одним з чотирьох повітів Перемишльської землі Руського воєводства і приватною власністю польських королів та магнатів.

З 1390 року в місті почали селитися німці та євреї і в тому ж році поруч зі старим містом (зі східного боку), на низькому відкритому пагорбі почали будувати нове місто на зразок західноєвропейських готичних міст.

У XV столітті Самбір був замком-фортецею.

1772—1918 роки Самбір був під пануванням Габсбурґів (з 1804 року — Австрійської імперії, з 1867 року — Австро-Угорщини). За період австрійського панування навколо міста розібрали оборонні мури, а сам Самбір прикрасився новими будівлями. Тут спорудили декілька шкіл, у тому числі єврейску, державну чоловічу вчительську семінарію, пошту. Реконструювали ратушу.

1903 року було завершено спорудження, здано в експлуатацію відтинок залізниці Львів — Самбір,

Після розвалу Австро-Угорської монархії, 1 листопада 1918 р. в Самборі встановили владу Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Державним повітовим комісаром ЗУНР на Самбірщину (Самбірський повіт ЗУНР) було призначено відомого письменника Андрія Чайковського.

Увечері 16 травня 1919 р. місто було захоплене дивізією польського війська під командуванням генерала Францішека Александровича.

Після початку Другої світової війни, в ніч з 11 на 12 вересня 1939 року німецькі війська зайняли Самбір, а рано вранці — село Калинів, що на північний схід від Самбора. Наприкінці вересня 1939 року радянські війська прийшли на зміну німецьких, місто було анексоване СРСР. Після початку німецько-радянської війни, в червні 1941 року Самбір знову зайняли німецькі війська. Перебували вони тут до 7 серпня 1944 року.

Як козаки захопили Москву

А ця сторінка історії Самбора заслуговує на окрему увагу.

25 серпня 1604 року з Самбірського замку вирушило об’єднане українсько-польське військо, яке 20 червня 1605 року захопило Москву.

Що цьому передувало?

Наприкінці 16 — на початку 17 століття королівським старостою Самбора був польський магнат Єжи Мнішек. Він прийняв до себе в гості у самбірському королівському замку Григорія Отрєп’єва, який видавав себе за сина московського царя Івана Грозного — Димитрія. А потім допоміг цьому Лжедимитрію 21 червня 1605 року зайняти московський престол (той утримував його до 17 травня 1606 року). Дочка Єжи Мнішека, Марина, була дружиною Лжедимитрія.

Це був перший, але не останній похід козаків на Москву у той період. 20 червня 1605 року у складі двадцятитисячного війська Лжедмитрія І у столицю Московій зайшло військо. До нього входили 12 тисяч запорожців та козаки надвірних загонів українських князів. В армії Лжедмитрія ІІ, що у липні 1608 року взяла в облогу Москву, служили 13 тисяч запорожців та кілька тисяч козаків загонів князів Адама Вишневецького і Романа Ружинського. Говорить професор Віталій Щербак:

“Завдячуючи козакам, і Дмитро ІІ здобув корону московську, а козацтво в поході до Москви вело себе як будь-який військовий контингент в таких умовах пізнього Середньовіччя. Звичайно, що під час цієї кампанії багато гинуло людей” – розповідав в одному з інтерв’ю професор Віталій Щербак

Він додав, що козаки, беручи участь у війні Речі Посполитої проти Москви, тим самим добивалися прав і привілеїв для себе. Вже у 1617 році відбулася так звана Вільшанська угода між представниками короля і козацької старшини. І, власне, дозволили тоді мінімальний реєстр – в тисячу козаків, – але це вже означало леґітимізацію козацького стану в межах Речі Посполитої.

Востаннє запорожці на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним ходили на Москву влітку 1618 року, щоб урятувати з оточення військо королевича Владислава. По дорозі Сагайдачний взяв міста Скопин, Ливни, Ряжськ, Калугу, а перед штурмом Михайлова надіслав його оборонцям попередження:

“Вранці град ваш, як птицю, рукою своєю візьму і на пустку його оберну, і піддам вогню”.

У жовтні Сагайдачний керував штурмом Москви і в бою вибив із сідла воєводу Бутурліна. Коли ж козаки висадили у повітря Арбатську браму, московське командування погодилося на переговори. 11 грудня у підмосковному селі Деулині було укладене перемир’я, і військо Сагайдачного вирушило додому.

До речі, є версія, що Сагайдачний навчався у найдавніші школі Самбора – парафіяльній школі при церкві Св. Пилипа. В ній навчали слов’янській і грецькій мовам та Закону Божого. Навчали дітей священики та дяки. Підручниками були Псалтирі та часослови. Сама ж школа підпорядкувалась руському православному парохові. Немає достовірних відомостей про час, коли школа припинила своє існування. Є припущення, що вона існувала до 1795 року.

Ще цікавинки про Самбір

Відомо, що на території Підгір’я через м. Старий Самбір пролягав давній шлях «Руська Путь» та Карпатська оборонна лінія.
Герб Самбора є одним з найдавніших в Україні, який використовувався без змін майже 500 років. На ньому по синьому полі біжить золотий олень із пробитою стрілою шиєю. У часи Австрійської імперії Самбір не змінював свого герба. У радянський період герб офіційного затвердження не мав, але використовувався без стріли. Сучасний герб Самбора був прийнятий 17 квітня 2003 р. на сесії міської ради. На ньому на синьому фоні зображено оленя, але без стріли.
Коли Самбір належав польським королям, його часто віддавали в заставу різним магнатам за позички грошей. В той час це було звичайною практикою.
Важливим адміністративним центром міста в середньовіччі був княжий замок (на місці, де тепер Замкова площа). Дерев’яний замок згорів під час нападу татар 1498 року і вже не відбудовувався. В середині 16 століття було споруджено новий мурований так званий королівський замок «на Бліху» (тепер там міська лікарня). Від того часу зберігся так званий «мисливський будинок», в якому тепер обладнано лікарняну церкву святого Пантелеймона.
1498 року згоріли дерев’яна ратуша та всі навколишні будинки. На початку 16 століття збудували нову 1-поверхову ратушу з невисокою вежею і годинником. Ця ратуша теж згоріла, а на її місці у 2-й половині 17 століття звели муровану з 40-метровою 8-гранною вежею і ліхтарем.
У 1542 році місто отримало привілей неприйняття євреїв. А 1553 року королева Бона заборонила євреям торгувати на ринку. Українцям же дозволила збудувати церкву на середмісті. Через деякий час було зведено дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка служила до 1738 року, коли на її місці збудували муровану (саме тут, нагадаємо, зберігаються мощі Святого Валентина).

1705 року — близько 2/3 жителів Самбора померли від холери. Цвинтарі були заповнені повністю і стало необхідним захороняти померлих в парках. Лише близько 1300 жителів залишилось у місті.
1732 року Август II надав євреям привілей ставити будинки на замковому ґрунті і відкривати в них крамниці.
У 1771 році мешканців Самбора знову косила епідемія. Вона почалася у єврейському кварталі Бліх та забрала 400 жертв. З Бліху хвороба поширилась на місто, забравши більше 3000 життів.
У 1846 та 1847 роках Самбір пережив голод. Населення було змушене харчуватись травою і листям. Багато жителів померло.
Під час Першої світової війни з 17 вересня 1914 р. по 15 травня 1915 р. місто було під окупацією російських військ, які завдали йому великої шкоди. Було знищено бібліотеку товариства «Просвіта», а в будинку товариства влаштовано стайню для офіцерських коней. Обладнання лабораторій, класів і кабінетів вчительської семінарії вивезено в Росію, туди ж вивезли місцевих українських діячів Данила Стахуру, Теодора Біленького та ін.

2010 року у Самборі вперше в Україні запрацювала одна з філій відомої компанії з виробництва меблів «Embawood». Фабрика випускає експортну продукцію для країн ЄС і для внутрішнього ринку.
У 2018 році тут запрацювала перша в області Самбірська сортувальна лінія побутових відходів.
Одним із побратимів Самбора є сумновідомий Освенцим, що у Польщі.

У Самборі народилися:

Лесь Курбас (повне ім’я — Олександр-Зенон Степанович Курбас – український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Представник розстріляного відродження. Народний артист Української РСР (1925).Засновник театру «Березіль». Жертва сталінських репресій. Він з’явився на світ 25 лютого 1887 року в родині мандрівного українського актора.

Кузьменко Андрій (Скрябін) — співак, шоумен, телеведучий. Андрій Кузьменко народився області 17 серпня 1968 року. Його мама була вчителем музики, а тато інженером. Пізніше його родина переїхала в м. Новояворівськ, де він і почав свій творчий шлях.