Помаранчевий, червоний, блакитний, фіолетовий, зелений, жовтий… Жовква. Якщо порівнювати міста з людьми, то Жовква – це така собі панночка з легким, веселим, грайливим характером. В міру практична і трохи романтична. Небайдужа до моди, розваг та флірту. Вбрана у яскраву, строкату сукню, на якій змішалися помаранчевий, червоний, блакитний, фіолетовій, зелений, жовтий…
Жовкву вважають досить недооціненою туристами. Зазвичай усі їдуть до Львова і оминають це містечко, яке розташоване всього за 25 км на північ від столиці Галичини, неподалік українсько-польського кордону. А між тим, вона чи не рекордсмен в Україні за кількістю пам’яток на один квадратний кілометр. Тільки в районі центральної площі їх аж 55!
До речі, Жовкву називають «Львовом у мініатюрі».
Хто збудував місто Жовква і коли? Чому воно так називається? Чому це крихітне українське місто порівнюють з Італією? Як пов’язане воно з Богданом Хмельницьким та захопленням Москви? Чиї останки поховані на території одного з найкрасивіших і найвеличніших храмів міста? Хто такий Нестеров, на честь якого за радянських часів перейменовували Жовкву? Який відомий фільм знімали у Жовкві вже у наш час?
Про все це та інше розкажемо. Як завжди, покажемо багато фото і трохи відео.
Тож запрошуємо вас, любі читачі, у чергову подорож разом з нами, мандрівниками з Нікополя, які перетворили на автобудиночок свій старий Pontiak.
Одразу скажемо, що для того, аби хоча б більш-менш познайомитися з Жовквою та її околицями, одного дня вам точно буде замало. Бажано подарувати цій перлинці заходу України хоча б три дні свого часу, а краще тиждень.
І ще порада, поки не забули: якщо ви подорожуєте на власному автомобілі, то не розраховуйте, що зможете на ньому вільно і без нервів пересуватися містом. Тут ДУЖЕ жвавий рух при тому, що вулиці вузенькі, і важко знайти місце для паркування.
Тому краще десь залишити машину і гуляти Жовквою пішки. Благо, місто невеличке – усього 7,64 км². А майже всі пам’ятки знаходяться на «п’ятачку» у центрі.
Отже, поїхали.
Жовква – чому так називається і коли заснована
Жовква – місто старе, як і більшість на заході України. Перше поселення тут було засноване аж у 1368 році. Але тільки через два з гаком століття заклали саме місто – у 1597 році. Будував його белзький воєвода Станіслав Жолкевський-молодший. І вже у 1603 році Жовква отримала міські права. У 17 столітті Жовква служила резиденцією короля Речі Посполитої Яна III Собеського. В той час та пізніше була відома на всю Європу як місто ремісників, славилась своєю художньою школою і школою різьблення по дереву.
Чому місто називається Жовква?
Існують дві версії. Одна з них говорить, що, можливо, назва міста пов’язана з діалектним «жовква» («болотяна рослинність жовтого кольору», пор. жовклий, жовкнути), що походить від прасл. *žьltъ («жовтий»).
За іншою версією, місто назване на честь Станіслава Жолкевського, який його і збудував. На наш погляд, саме ця версія виглядає більш реалістичною.
Що було раніше на місці Жовкви
Місто Жовква було закладене у 1597 році на землях давньоруського поселення Винники, неподалік древнього міста Щекотів, яке згадувалося у Галицько-Волинському літописі у 1242 році.
Ось що там написано:
…Почувши ж це і зібравши воїв своїх, Данило й Василько скоро пішли на них. І він, Ростислав, не видержав, вибіг із Галича до города Щекотова, а з ним утік Артемій, єпископ галицький, та інші галичани. Та коли Данило й Василько гналися вслід за ним, вість прийшла йому, що татари вийшли вже із землі Угорської, ідуть у землю Галицьку, і тою вістю Ростислав спасся, а декількох із бояр його схоплено було…
Сьогодні міста Щекотів (або Щекотин) вже не існує. На його місці знаходиться село Глинськ.
В мережі ми прочитали, що десь на околиці села досі зберіглося давньоруське городище 11—13 століття. І вирішили його пошукати. Але чи то погано шукали, чи то в інтернеті інформація вже застаріла, знайшли ми у Глинську тільки ліс – він знаходиться на місці городища і називається Щекотин.
Поруч з лісом замість решток стародавнього поселення, побачили цілком собі сучасне стихійне сміттєзвалище. Це трохи зіпсувало нам настрій і вкотре змусило задуматися про людей та їх унікальний «талант» загиджувати навіть найпрекрасніші місця…
Ще побачили пасіку з бджолами. А бджоли побачили нас. І прилетіли знайомитися. Одній з них, вірогідно, щось не сподобалося, чи просто настрій був поганий – тож вона напала на нашу Катерину, вкусивши за око (порада на гіркому досвіді: краще не допускати таких укусів, закривати обличчя руками, бо наслідки можуть бути серйозними – аж до важкої алергічної реакції).
А потім капризувати почав наш Pontiak, і зламався в цьому історичному місці, яке ми тепер довго пам’ятатимемо. Двигун не запускався – хоч ти трісни. Ми не могли завестися десь години дві чи три. Насолоджувалися краєвидами околиць Глинська, поки Pontiak не прийшов до тями.
В самому ж селі Глинськ побачили і сфотографували муровану Церкву Успіння Пресвятої Богородиці з дерев’яною дзвіницею оборонного типу 18 століття.
Також побували на військовому цвинтарі періоду Першої світової війни. Тут поховано останки австрійських, німецьких, угорських, українських та російських солдат, які загинули у 1916 році.
Про це кладовище ми детально писали тут.
Історія Жовкви та долі його засновників, цікаві факти про місто
Отже, на землях Винників, які лежали на межі Звенигородського та Белзького князівств та через територію яких пролягли торгові шляхи з Галича та Львова на Белз, Холм, що сприяло швидкому розвитку цих місць, гетьман Станіслав Жолкевський наприкінці 16 століття побудував місто Жовкву.
Для будівництва Жовкви була обрана вигідна в оборонному відношенні, вільна від житлової забудови підвищена платформа, де перетиналися важливі шляхи Червоної Русі.
Припускають, що гетьман Жолкевський із дружиною хотіли бачити розпланування Жовкви за взірцем «Ідеальних міст» італійського архітектора П’єтро Катанео. Планування здійснив Павло Щасливий.
В першій половині 17 століття Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам’яниці з відкритими галереями-підсінням. Велика частина з них зберіглася й донині. Але про це ми розкажемо трохи нижче, де зупинимося детальніше на пам’ятках Жовкви.
Реґіна і Станіслав
Припускають, що своєю красою Жовква має завдячувати дружині гетьмана Реґіні, яка дбала про місто, у той час коли чоловік перебував на королівській службі (можливо, саме звідси жіночий «характер» міста, який відчувається і сьогодні?).
Реґіна належала до стародавнього шляхетського роду Ге́рбуртів, відомого з 1241 року. Представники роду увійшли в історію своїм містобудівництвом. Очевидно, мала відповідний талант і панна Реґіна.
Її чоловік, Станіслав Жолкевський-молодший – теж доволі цікава історична постать.
Про нього відомо таке. Народився у 1547 році в с. Туринка в родині шляхтича Станіслава Жолкевського і його дружини Софії Липської.
Усе своє свідоме життя, перебуваючи на державній службі Речі Посполитої, воював. То з татарами, то з турками, то з козаками, то зі шведами, то з московитами.
- Зокрема, у 1594—1596 роках очолював війська Речі Посполитої, які Уряд направив на придушення повстання під проводом Северина Наливайка. У 1601—1602 роках керував воєнними діями армії Речі Посполитої проти шведів у Лівонії. 4 червня 1610 року отримав блискавичну перемогу над переважаючим московсько-шведським військом та розгромив війська Василя IV Шуйського в битві під Клушиним.
- 20—21 вересня 1610 року зайняв Москву, добився возведення на престол королевича Владислава Вази.
- У 1611—1620 роках керував воєнними діями польсько-українського війська під час нападу турків на Поділлі.
До речі! Жолкевський також займався і літературною творчістю, Зокрема, відомо про його твір «Початок і розвиток московської війни», що вийшов друком у 1612 році. Написаний вишуканою і прекрасною у своїй суворій логічності мовою, цей твір за своїм характером і формою належить до жанру записок.
Свій останній військовий похід Станіслав Жолкевський здійснив у 1620 році, коли його попросив про підтримку під Цецору молдавський господарь Гаспара Ґраціані, який врешті виявився боягузом і зрадником.
Згідно із планом, військо Жолкевського (8400 жовнірів) мало з’єднатися з військом Ґраціані в 20—25 тисяч. Але Ґраціані чомусь привів із собою лише 600 чоловік, а потім взагалі втік з поля бою разом з ними. При цьому проти війська Жолкевського виступило 8 000 турків та близько 25 000 татар.
Польський гетьман віддав наказ відходити табором до рідних кордонів, щоб переправитись біля Могилева через Дністер. Табір, обнесений скріпленими ланцюгами возами в 5 рядів, рухався і відбивався від татар та турків; перед самим Дністром в таборі виникли суперечки — татари прорвали оборону, багатьох перебили або взяли в полон. Станіслав Жолкевський зійшов з коня і поліг у битві, його знайшли на другий день з відрубаною рукою і без голови — відрубану голову надіслали султану до Стамбула, після цього на списі носили вулицями Стамбула. Його син Ян потрапив у полон.
Відомо, що в заповіті Жолкевський доручив дружині поховати його без «помпи». У випадку загибелі на полі бою його труну мали покрити не чорним оксамитом, а червоною тканиною на знак пролиття крові за Вітчизну.
Реґіна Гербурт на місці, де загинув Станіслав Жолкевський, поставила пам’ятник з мармуровою плитою, на якій золотими буквами був напис латиною. Пам’ятник простояв до середини 19 століття. Відрубану голову Станіслава Жолкевського, яку відправили турки султану в Стамбул, дружина викупила пізніше за 3 000 000 злотих, які були зібрані у складчину, і поховала разом з тілом в костелі св. Лаврентія Жовкви. Там згодом був похований і їх син Ян Жолкевський. Тут їх останки лежать і зараз.
В червні 1912 року за сприяння шляхти Могилева-Подільського та за сприяння князя Голубецького пам’ятник С. Жолкевському був відбудований — він розташований за 4 км від с. Савки, за 8 км від Дністра, праворуч дороги, яка веде з м. Атак до с. Аріанешті. Пам’ятник стоїть на могилі.
Жовква після Жолкевських
Після Жолкевських місто належало родині Даниловичів, а потім королю Янові ІІІ Собєському.
З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У другій половині 17 -на початку — 18 століття місто досконало розбудувалося, отримало низку нових кам’яних будівель, прекрасні садово-паркові ансамблі й досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві тоді діяли п’ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художньою цінністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різьбярі Жовківського мистецького осередку.
Хмельницький і Жовква
Дослідник історії Жовкви вірменин Садок Баронч висунув версію про народження тут українського державного діяча і полководця, гетьмана Богдана Хмельницького.
Втім, згідно з офіційною версією, місцем народження Хмельницького вважається Суботів (нині Черкаська область, Україна, а тоді Київське воєводство, Річ Посполита). Але! Відомо, що батько майбутнього гетьмана — чигиринський підстароста Михайло Хмельницький — перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім у його зятя Івана Даниловича. Можливо, саме звідси і «ростуть ноги» у гіпотези вірменина Садока Баронча.
Але не тільки однією з версій місця народження пов’язаний із Жовквою Богдан Хмельницький. Відомо, що у цьому місті аж двічі побувало його козацько-селянське військо під час визвольної війни.
Ще цікаві факти про Жовкву
- Під час Північної війни 1700—1721 років Жовківський замок з грудня 1706 року до квітня 1707 року став резиденцією російського царя Петра I.
- До Жовкви у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. Саме з Жовкви гетьман відправляв посланця до Саксонії заручитись підтримкою шведського короля Карла XII.
- За часів імперії Габсбургів у Жовкві була велика друкарня, де друкувалася більшість служебних книжок для греко-католицької церкви.
- Під час Першої світової війни Жовква пережила багато горя. Місто переходило з рук в руки. А в ході відступу росіян місто було спалене.
- 3 березня 1918 року в місті відбулося віче — «свято державності і миру» на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10000 осіб.
- 1 листопада 1918 року в повіті Жовква було встановлено владу незалежної Української держави — ЗУНР.
- У 1939—1941 рр. у Жовківському замку знаходився районний відділ НКВС, котрим було депортовано у Сибір сотні сімей українців і поляків, звинувачених у нелояльності до радянської влади, а також сотні людей ув’язнено.
- У 1964 році радянськими окупантами було розібрано одну з двох брам Жовківського замку, що залишалися на той момент. Причиною такого рішення стало те, що через неї не проходили радянські танки.
Перейменування Жовкви та рештки музею Нестерова
І ще одну велику наругу пережила Жовква під час радянської окупації. Комуністи вирішили відняти у міста його назву.
У 1951 році Жовква була перейменована на Нестеров — на честь відомого російського авіатора часів Першої світової війни Петра Нестерова, що відомий як перший у світі виконавець «мертвої петлі».
Нестеров загинув неподалік від міста в результаті першого у світі повітряного бою із застосуванням тарану.
У 1984 році на місці загибелі російського пілота до 70-річчя з дня того бою, спорудили меморіальний комплекс, який складався з двох частин: музею і пам’ятного знаку – у вигляді гранітної стели з горельєфом льотчика-аса та 45-метрового гранітного обеліска, що зображує «мертву петлю».
Ми знайшли це місце під час своєї мандрівки. Воно розташоване прямо обабіч траси М-09 неподалік села Воля Висоцька.
І музей, і обеліск сьогодні знаходяться у жалюгідному стані. Тут ми теж, на жаль, побачили гори сміття. Продершись крізь купи битої цегли та хащі, обстежили рештки колишньої історичної пам’ятки.
Якщо підійти ближче до обеліску, який здіймається в небо на 45 м, можна помітити, що його частиною є реактивний літак, «вихлопні гази» якого формують мертву петлю. Стовп важить 60 тонн, а петля, що кріпиться на нього, ще 15.
22 грудня 2023 року декомунізували тільки сам літак, оскільки, щоб прибрати всю конструкцію потрібно чимало грошей, важко під’їхати туди і габаритній техніці.
Тож будівля музею залишилася – а точніше, її рештки. Раніше тут під металевим куполом розміщувалися головні музейні експонати: макети літаків, що імітують таран, особиста зброя, речі, нагороди, документи Нестерова.
А тепер ось так.
За розповідями жителя села Воля-Висоцька Аркадія Гусара, знищення меморіалу почалося в середині 90-х, коли його перестали охороняти. Сталося це після того, як за розпорядженням Львівської обласної ради комплекс виключили з державного списку пам’яток історії та культури місцевого значення.
Так, льотчик-окупант остаточно пішов у небуття.
А Жовква у 1992 році перестала називатися на честь нього. Місту повернули його рідне ім’я.
Архітектурні скарби Жовкви
Зазначимо, що у 2003 році до 400-ліття від надання місту магдебурзького права центральна частина Жовкви, зокрема центральна площа — Вічева, пережили масштабну реконструкцію. Вона тривала й далі, аж до початку повномасштабної війни. Також місто «наводило марафет» перед зйомками популярного серіалу «Кава з кардамоном», які проходили тут восени та взимку 2020 року (про це трохи детальніше ми розкажемо нижче).
Сьогодні центр Жовкви виглядає дещо потертим. Залишилися деякі недоробки. Потребують принаймні косметичного ремонту старі будівлі – десь щось обсипалося, відпало, облізло – час не шкодує нікого і нічого. Але навіть у такому вигляді Жовква прекрасна. І точно заслуговує на увагу – особливо, якщо ви цікавитеся історією і архітектурою.
Отже, архітектура Жовкви – що подивитися?
Жовква збудована за принципом «ідеальних міст» доби Ренесансу. Як вже зазначалося вище, більшість пам’яток знаходяться у центрі міста, який з 1994 року має статус Державного історико-архітектурного заповідника (нагадаємо, тут сьогодні знаходиться близько 55 пам’яток архітектури, у тому числі світового рівня – зокрема, деревʼяна церква Святої Трійці належить до переліку світової спадщини ЮНЕСКО).
До найвидатніших історико-архітектурних ансамблів відноситься добудова історичної Ринкової площі (сучасна площа Вічева) із замком 1594 року, костелом Св. Лаврентія 17 століття, Василіанський (17—20 століття) і Домініканський (17—18 століття) монастирі.
У Жовкві працював видатний архітектор, скульптор доби бароко Андреас Шлютер (1662—1714 рр). В костелі збереглися два надгробки роботи великого майстра, автора палаців та монументів у Берліні, Кенігсберзі: матері та брата Яна Собеського.
Перед замком будівничі міста заклали головну торгову площу — Ринок. Її багатий архітектурний ансамбль творили кам’яниці із високими дахами, підтінням та аттиковим завершенням, із заходу та сходу та костел святого Лаврентія із заходу. Обабіч замку до площі примикали оборонні стіни із казематами і дерев’яними бойовими галереями та дві міські брами — Звіринецька та Глинська.
Перші поверхи кам’яниць переважно займали крамниці. Кілька будинків мають аркадні галереї, що дають змогу перебувати на площі за будь-якої погоди. Частину композиції площі було втрачено у 1941, коли було зруйновано квартал по вулиці Львівській, крамниці у котрому належали переважно євреям.
Але багато кам’яниць збереглися. Вони перебувають у більш-менш нормальному стані. В них розміщуються магазини, кафе, кав’ярні тощо.
До нашого часу дійшло не багато інформації про власників та історію окремих кам’яниць. Зокрема, у XVII столітті будинок № 13 належав митнику Руських земель Якубу Бецалу, що купив його у золотника Станіслава Томашовича. У будинку № 7 розміщувалася єврейська друкарня Урі Фебуса «Гай Леві», запрошеного Яном ІІІ Собеським із Амстердама в 1691 р. А в будинку № 9 могло міститися посольство Венеційської республіки, згадки про яке є в історії міста вірменського монаха-дослідника Садока Баронча. Про це може свідчити крилатий лев на фасаді.
Замок
Жовківський замок був закладений засновником Жовкви Жолкевським у 1594 році. Будувався до 1606 року Павлом Щасливим. Також відомо, що на запрошення С. Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори як Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.
За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського неймовірної краси, але до нашого часу він не зберігся. У 1606 за замком Жолкевським був створений звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн, котрий існував тільки до кінця 17 століття. Цей звіринець дав назву одній із міських брам.
На фасаді замку були статуї перших чотирьох власників Жовкви: Жолкевських, Даниловичів, Собєських, Радзивіллів. У подвір’ї знаходиться будинок, у якому жили власники міста. Фронтальне крило служило арсеналом, конюшнею і житлом для солдат і прислуги. При конюшні знаходився каретний двір, а при арсеналі — кузня. Східне крило було житлом для численних гостей замку. В західному знаходилися замкові кухні, пекарні, комори. Перед цим крилом дубовим водогоном витікала в корито джерельна вода. У південному, палацовому корпусі, містилися приватні покої власника замку, скарбниця, парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника примикала каплиця, зведена 1640 року.
Одразу коло замку протікає річка Свиня. За легендою, назву вона дістала через те, що в цій річці слуги гетьмана Жолкевського мили однойменних тварин.
Під час радянської окупації, у 1939—1941 рр. у Жовківському замку знаходився районний відділ НКВС, котрим було депортовано у Сибір сотні сімей українців і поляків, звинувачених у нелояльності до радянської влади, а також сотні людей ув’язнено.
У ніч за 26 на 27 червня 1941 року (за іншими даними, протягом 23—28 червня), перед захопленням Жовкви німецькими військами, енкавеесівцями було закатовано та розстріляно більше трьох десятків ув’язнених напередодні мешканців міста та навколишніх сіл. Віднайдені в камерах та кількох прихованих ямах на території та за мурами замку понівечені тіла було поховано у спільній могилі на площі Вічевій, поблизу замку. Тут зараз встановлено пам’ятник жертвам режиму.
Сьогодні на території замку діє музей, у якому ми побували. На особливу увагу заслуговує картинна галерея з портретами Станіслава Жолкевського, його дружини та інших шляхтичів Жовкви.
На час нашого перебування тут відвідати можна було лише одну частину замку, а в іншій тривала реконструкція. Також на подвір’ї проходили розкопки.
Брами Жовкви
Колись Жовква мала чотири брами — Львівську, Жидівську, Глинську та Звіринецьку. Перші дві наприкінці XVIII ст. розібрали за наказом австрійської влади.
Глинська брама, колись Краківська, побудована наприкінці 17 століття. У 1964 була розібрана радянськими військами, оскільки заважала проїзду військової техніки. Відновлена у 1990 стараннями Товариства пам’яток культури.
Біля Глинської брами є ресторанчик, де можна перекусити.
Звіринецька брама отримала свою назву від звіринцю, закладеного поблизу замку Жолкєвськими. Єдина збережена брама. У верхньому її ярусі знаходилося приміщення для сторожі. Брама зведена разом із міськими укріпленнями, що будувалися у 1613—1626 роках.
Ратуша
Нинішня Ратуша Жовкви – відносно молода. ЇЇ попередниця була зведена архітектором Петром Бебером у 1687 році. Угорі на стіні ратуші знаходився сонячний годинник, а знизу — взірець аршину та напис: «Міра мірою, а продаж і купно згідно з часом». Її розібрали 1832 через аварійний стан.
Сучасна ратуша збудована 1932, тобто через сто років після того, як розібрали попередню. Її звели на місці колишніх казарм та казематів. У передвоєнні часи з вежі ратуші міський сурмач опівдні виконував спеціально скомпоновану мелодію — «гейнал». Тепер опівдні дзвони годинника відбивають уривок гімну «Ще не вмерла Україна».
Сьогодні частину Ратуші відведено під «Музей старого містечка», який ми відвідали і який нам дуже сподобався безліччю цікавинок. Він знаходиться у вежі. Тут можна, наприклад, «подзвонити» Степану Бандері (у слухавці звучить запис його голосу) і не тільки йому.
Підіймаючись гвинтовими сходами, отримуєш можливість знайомитися з історією Жовкви поетапно – від старих часів до наших днів. Речі побуту людей, що колись жили тут, одяг, фотографії, вирізки зі старих газет – все це дуже цікаво розглядати. Остання «зупинка» – це оглядовий майданчик, з якого відкривається прекрасний вид на Жовкву.
Натхненний своєю справою і закоханий в історію «наглядач» музею, за вашого бажання, розкаже купу всього про минуле свого міста. До речі, він розповів нам, що бував у Нікополі – і, зокрема, у Нікопольському краєзнавчому музеї.
Ще одна частина Ратуші відведена під приміщення для роботи посадовців і благодійників, які, зокрема, опікуються ВПО під час війни.
У 2016 році за підтримки Європейського Союзу та ЛОДА було здійснено ремонт і модернізацію вежі ратуші та годинника.
Костел святого Лаврентія
Храм вважають найбільшою, найгарнішою, найбагатшою спорудою Жовкви. Його дзвіниця отримала назву «малої Пізанської вежі» (трохи перехилена).
Збудований у 1606–1618 роках на штучному насипі, закладеному полоненими турками, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. У підземеллі поховані Станіслав Жолкевський, його дружина Реґіна з Гербуртів зі сином Яном, родина Даниловичів, батько короля Якуб Собєський, королевичі, державні секретарі, настоятелі, меценати храму. За кількістю і значимістю поховань видатних діячів Польської держави костел часто називають «Малим Вавелем».
Костел будував Павло Щасливий, після його смерті (1610 р.) — Павло Римлянин, Амвросій Прихильний.
Колись у храмі знаходився дуже добрий орган. З приходом радянської влади у храмі зробили склад добрив і на початку 1990-х виявилося, що орган кудись зник. Зараз тут тільки його імітація та тривають роботи з відновлення.
У храмі сьогодні знаходиться діючий Парафіяльний костел св. Лаврентія Римо-Католицької Церкви в Україні. Костел перебуває у доброму стані, зокрема, завдяки опіці польської армії та відділу реставрації Варшавської політехніки.
Монастир отців Василіян
Церкву збудовано 1612 року на місці дерев’яної.
У 1691 році до Жовкви прибули монахи-василіяни. При церкві заклали монастир.
У 18 столітті було збудовано вежу. У 1895 – закладено друкарню отців Василіян. Решту споруд добудовували аж до початку 19 століття. Також на початку 20 століття пройшла перебудова. Від давніших часів залишився тільки ренесансний білокам’яний портал бічного входу.
Теперішній розпис церкви з 1932 по 1934 створював Юліан Буцманюк. Розпис ідентифікують з українським бароко та окремо відзначають його оригінальність. До прикладу, на одній фресці зображено козаків, які принесли дари новонародженому Ісусу, а на іншій — Акт Злуки із зображеннями відомих політичних та громадських постатей того часу (в радянський час була частково затерта, а в наш час була законсервована й чекає реставрації).
Недалеко від вівтаря лежать нетлінні останки мученика святого Партенія (помер у 250 році), котрі у 1783 привезли з Відня.
У 1990 церкву повернено ордену Отців Василіян і вона тепер відноситься до Львівської митрополії УГКЦ.
Храм святого великомученика Йосафата
Церква на цьому місці постала вперше у 2-й половині 16 століття й спочатку була дерев’яною, тому за деякий час згоріла. А потім горіла ще двічі. Тільки коли почали будувати вчетверте, то звели храм із каменю. Ранньобароковий костел було зведено в 1653—1655 році, за моделлю неапольських храмів на кошти Теофілії Собеської як усипальницю для її сина Ма́рка. В інтер’єрі дотепер збереглися надгробки Теофілії та Марка Собеських.
Келії постали у 1754—1792 рр. У тому ж 1792 р. храм набрав сучасного вигляду.
Тут знаходяться залишки північно-східного муру, а навпроти входу (якщо стати спиною, то зліва), була Львівська Брама, коло якої стояло три дзвони цього храму — Марія, Яцек та Домінік. За часів Речі Посполитої, Австро-Угорщини та знову Польщі це був діючий храм. За часів радянської влади тут були казарми кількох полків, стайні (конюшня) і склад. Тепер перший поверх належить Львівській архієпархії Греко-Католицької Церкви.
Синагога
На жаль, сьогодні вона знаходиться у поганому стані, руйнується і не функціонує.
Спочатку, в 1625, синагога була зведена дерев’яною, бо побудова була дешевшою і не потребувала дозволу на спорудження, на відміну від кам’яної. Проте відносно скоро вона згоріла. І хоча у 1635 другий власник Жовкви Станіслав Данилович дав дозвіл на будівництво кам’яної синагоги на місці тої, що згоріла, нову синагогу починають будувати лише у 1692 за сприяння короля Яна ІІІ Собєського, третього власника Жовкви, та під керівництвом королівського архітектора Петра Бебера. Збудували нову святиню у 1698 р. у стилі ренесансу. Вона є однією з найбільших у Європі оборонних споруд у цьому стилі. Стіни синагоги оборонного типу, бо вона була, як підтвердили археологічні розкопки, розташована коло міського муру.
З другим приходом у Жовкву радянської влади, синагогу перетворили на склад. Хоча вона на той час вже не функціонувала, бо її закрили ще нацисти. Також під час німецької окупації споруда горіла, після чого фактично збереглися тільки стіни.
Жовківська синагога відома у всьому світі. І не тільки тим, що її занесли у список Нью-Йоркського фонду світових пам’яток «100 пам’яток світу, що перебувають у загрозливому стані». Відома вона тим, що на її манір будують синагоги в інших містах. Зокрема, до прикладу, у Тель-Авіві збудували декілька таких «жовківських синагог».
Церква Святої Трійці
Збудована на колишньому Львівському передмісті у 1720 коштом парафіян та королевича Костянтина на місці згорілої у 1717 році. Церква становить собою дерев’яну, тризрубну будівлю із цегляною добудовою — ризницею. Білокам’яне обрамлення вікон та портал перенесені сюди із розібраної замкової вежі.
У церкві знаходиться п’ятиярусний іконостас, що налічує приблизно 50 ікон, створений майстрами Жовківської школи малярства та різьби Івана Рутковича на початку 18 століття. В іконописі втілено новаторський пошук — образи святих наділені елементами українського типажу. Іконостас виготовлений з липи, його декор має глибоке різьблення, котре виконав Ігнатій Стобенський. У 1978—79 роках іконостас було реставровано. Зараз церква належить УГКЦ.
21 червня 2013 р. на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі церква Святої Трійці внесена до списку всесвітньої спадщини в числі 16-ти дерев’яних церков Карпатського регіону Польщі і України.
Церква Різдва Богородиці
Церква збудована у 1705 на місці старої, також дерев’яної. У середині знаходиться унікальний бароковий іконостас, виконаний у 1708—10 рр. жовківським теслею Кінушем. Теперішні ікони виконані у 90-х рр. 17 століття, а іконостас розписаний майстрами жовківської школи, провідної на той час у малярстві та різьбі, у 1710—27 роках.
Діяльність церкви відновлено у 1993 р., а реставрацію іконостасу здійснено у 1996 р. коштом Отців Василіян, котрі й опікуються храмом.
Історія храму починається 1624 року, коли було збудовано дерев’яний костел. У 1627 році при костелі відкрили міський шпиталь для убогих. У 1735 році фундацією Якуба Собеського зведено муровані будівлі костелу і шпиталю. В 1861 році у відновлених будівлях ансамблю відкритий монастир феліціянок, який діяв до Другої світової війни.
З 1994 року в будівлі колишнього костелу відкрита церква святого і праведного Лазаря, що належить Українській Автокефальній Православної церкві.
Церква Святих Апостолів Петра і Павла
Церква Святих Апостолів Петра і Павла — чинна церква у Жовкві на вулиці Львівській, 25. Належить до Православної церкви України
Церква збудована протягом 1991—1993 років за проектом архітектора Олеся Яреми. Перше богослужіння відбулося 21 листопада 1993 року. У 1999—2001 роках тривало оздоблення церкви під керівництвом Б. Балицького. У 2007 збудовано дзвіницю (архітектор Михайло Федик).
У церкві зберігаються мощі первомученика Стефана, мученика Парфенія, преподобних Іова та Амфілохія Почаївських, святителя Луки Войно-Ясенецького, святого Климента Папи Римського, котрі вмонтовані в ікони святих. При церкві працює дитяча недільна школа.
21 грудня 2018, під час засідання парафіяльної ради прийнято рішення вийти з УПЦ МП та перейти в юрисдикцію Львівсько-Сокальської єпархії Православної Церкви України, змінивши свою приналежність з МП до Єдиної Помісної Православної Церкви України.
До переходу в ПЦУ був найбільшим храмом УПЦ МП на Львівщині.
Як у Жовкві знімали фільм «Кава з кардамоном»
Якщо у вас поки що немає можливості відвідати Жовкву, можна переглянути серіал «Кава з кардамоном», знятий за мотивами роману львівської письменниці Наталії Гурницької «Мелодія кави в тональності кардамону». Він дозволить вам бодай через екран познайомитися з Жовквою і трохи відчути дух цього міста. Адже зйомки деяких серій проходили у центрі Жовкви. Відбувалося це восени і взимку 2020 року.
Вуличками міста тоді прогулювались панянки у пишних сукнях та аристократи у капелюхах, в кадрі були кам’яниці і храми.
Довідка
В кінострічці розповідають події 40-50 років 19 століття у Галичині. У центрі оповіді – хвилююча історія кохання доньки українського священника Анни і значно старшого за неї одруженого шляхтича Адама. Історія розгортається у Жовкві та Львові і захоплює період збройних повстань і суспільних заворушень «Весни народів».
Головні ролі у фільми зіграли польський актор Павел Делонг та українська актриса Олена Лавренюк. Дії відбуватимуться у 1840-1850-х роках.
Де зупинитися у Жовкві
Завершуючи свою розповідь про Жовкву, розкажемо про затишний куточок на природі поблизу міста, де можна за невелику плату переночувати в автомобілі або наметі. Він називається «Золоті озера», а знаходиться ось тут.
Зазначимо, що база працює тільки у теплий сезон – тобто приблизно з травня по вересень.
Приємний молодий власник гостинно зустріне вас, розпитає, що вам потрібно. На базі можна рибалити, тут є мангали, столики і бесідки. Влітку бувають аншлаги – люди їдуть сюди родинами відпочити біля води. Але завжди можна знайти куточок, де зупинитися. І домовитися, аби залишитися на ніч.
Тож – рекомендуємо.
І прощаємося з вами до наступної зустрічі.
Подорожуйте Україною, хоча б віртуально, вивчайте її – вона цього варта!
У статті використано інформацію з Вікіпедії
