Місто Кам’янка-Бузька на Львівщині знаходиться недалеко від обласного центру і має з ним пряме автобусне сполучення. А ми, перебуваючи на Галичині, звісно, не могли оминути його увагою і не включити до свого маршруту цю перлинку Заходу України. Тут дійсно є на що подивитися, місто дихає історією і старовиною. Воно затишне і тихе. А ще у деяких районах Кам’янки-Бузької в повітрі розлитий приємний аромат деревини. Вірогідно, десь поруч знаходиться підприємство, яке обробляє ліс. І, якщо заплющити очі, здається, що ти знаходишся просто на лісовій галявині, і навколо тебе сосни з ялинками, а не будинки.

Кам’янку-Бузьку вважають батьківщиною українського театру. Ще тут є «Чорний парк» Бандери. Відомо, що у Кам’янці в свій час жив Роман Шухевич. Але про усе по порядку. Із задоволенням поділимося з вами враженнями від подорожі, любі читачі. І, як завжди, буде багато фото, аби ви могли відчути дух цього старовинного містечка і скласти уявлення про нього.

Отже, ми заїхали до Кам’янки-Бузької 1 жовтня 2023 року на нашому старенькому, але витривалому автобудинку Pontiak.

Придорожнє кафе на під’їзді до міста.

Залишилося усього декілька кілометрів до знайомства з новим містом на мапі наших мандрівок. Над дорогою “важке” небо, але погода не завадила подорожі.

Перші краєвиди Кам’янки-Бузької – прямо на тебе “вискакує” величний храм, один із найкрасивіших у місті.

У Кам’янці-Бузькі ми були буквально півдня, але обійти встигли майже усе місто, бо воно маленьке і компактне.

Перш ніж ділитися враженнями і фото, дозвольте трохи історії і цікавих фактів про місто.

Кам’янка-Бузька – що про неї відомо

Кам’янка-Бузька до 1944 року мала назву Кам’янка-Струмилівська, або Струмилова. Це адміністративний центр Кам’янки-Бузької міської громади, Львівського району, Львівської області. Розташоване за 43 км на північний схід від Львова над річками Західний Буг та Кам’янка.

Є дві гіпотези, якими дослідники пояснюють походження назви «Кам’янка». Одні виводять цю назву від річки Камінки, що перетинає місто на півночі, інші — від невеликих брил каміння, нанесених зі Скандинавії у Льодовиковий період, яке ще можна знайти на довколишніх полях.

Орієнтовно у 30-их роках XV століття старостою Кам’янки став Юрій Струмило – шляхтич, який походив з невеличкого поселення Димошин у Вишогродській Землі Мазовецького князівства. Саме тому і називали місто Кам’нкою-Струмилівською.

Перші достовірні письмові згадки про Кам’янку датуються 1441 роком.

У 1471 році місто отримало магдебурзьке право. Юрій Струмило, як власник міста, фундував та надав засоби для римо-католицької парафії міста.

Наприкінці XV ст. Кам’янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводили ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.

Татарські набіги наприкінці XV — на початку XVI ст. знищили місто, воно втратило давні привілеї, але 8 квітня 1509 р. король Польщі Сигізмунд I Старий наново підтверджує міські права Кам’янки.

У податковому реєстрі 1515 року в місті документуються 2 попи (отже, уже тоді були 2 церкви) і міський млин.

У XVI—XVII ст. із Кам’янеччини вивозили за кордон волів. Вивіз худоби — одна із найприбутковіших галузей польської шляхти.

Люди тут жили волелюбні і гонорові. Селяни Кам’янко-Струмилівського староства 1636 року відмовились відбувати панщину. Особливо ж гостра боротьба проти соціального і національного гніту розгорталася під час Хмельниччини 1648–1657 років. Тоді місто було зруйноване, а населення пограбоване.

У XVIII столітті місто поступово відродилося і залишилося центром ремісничого виробництва. Тут працювали кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярно-токарський та ливарно-мечницький цехи, а також цех рибалок.

У 1880 році населення Кам’янки-Струмилової становило 6107 осіб, причому більшу його половину складали євреї (близько 3500 осіб). У місті діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. У 1900 році єврейське населення Кам’янки-Струмилової становило 3549 осіб.

У 19 столітті, за австрійських часів Кам’янка-Струмилова мала: залізничну станцію, повітовий уряд, міську управу, суд, пошту, телеграф, податковий уряд, позичкові каси, аптеку і два парафіяльні уряди: греко-католицький і римо-католицький.

Український політичний і державний діяч, військовик, ватажок націоналістів Роман Шухевич проживав з 1914 року в Камінці-Струмиловій – тут він закінчив початкову школу.

На початку 20 століття місто радо зустріло українську владу після проголошення Західно-Української Народної Республіки. Перебравши владу в місті, українці призначали на найважливіші пости своїх людей. Повітовим комісаром став суддя Роман Петрушевич. У березні 1919 року у місті почала виходити газета «Козацький голос» — орган Начальної команди УГА. Було відкрито українську школу, яка містилася у ратуші, діяв театральний гурток, засновані хор, філія товариства «Українська Бесіда». Місто мало свій часопис «Камінецькі Вісті».

Про період ЗУНР у місті нагадує ось ця табличка на будівлі міської ради. Саме тут і діяли більше 100 років тому органи молодої української держави, якій, на жаль, не вдалося тоді зберегтися.

Українське національне відродження кінця XIX — першої половини XX століття охопило усі сфери духовного та господарського життя Кам’янеччини, але події вересня 1939 року перекреслили усі сподівання українців на краще, самостійне життя. Трагедія України 1940-х років, придушення національних прагнень українців у подальші десятиріччя з усією повнотою позначилися на житті Кам’янеччини.

Чому Кам’янку-Бузьку називають батьківщиною українського театру

Тому що у 1619 році Якубом Ґаватовичем, який на той час вчителював у Кам’янці-Струмиловій, на міському ринку були поставлені перші в історії інтермедії українською мовою: «Продав кота у мішку» та «Найкращий сон».

Про цей історичний факт розповідає мандрівнику барельєф на одній із будівлі в центрі Кам’янки-Бузької.

А у 1914 році тут була вперше поставлена драма Івана Франка «Украдене щастя».

Кам’янка-Бузька – що подивитися

Ми радимо подивитися усе місто, якщо маєте в запасі хоча б один день. Просто неспішно погуляти вулицями, розглядаючи старі будинки, читаючи вивіски на них, що бережуть пам’ять про різні історичні події та видатних людей.

Старовина – на кожному кроці. Шукати її навмисно не доведеться.

Місто здалося нам дуже затишним, досить малолюдним, але не порожнім – до речі, тут проживає всього трохи більше 10 тисяч населення. Також немає великого скупчення автівок і метушні, як, наприклад, у сусідній Жовкві (про Жовкву теж буде матеріал – слідкуйте за нашими оновленнями, це ще одна неповторна перлина України).

Кам’янка-Бузька досить доглянуте і чисте місто. Воно не виглядає таким, що занепадає (як наприклад Белз), але і якогось лоску чи гонитви за модою, прогресом тут не відчувається.

Склалося враження, що місцеві намагаються зберегти те, що отримали від пращурів, але не прагнуть якось розвивати, кардинально міняти місто – їх цілком задовольняє його зовнішній вигляд і тихе провінційне життя. Іноді, як і скрізь, можна зустріти і прояви “пошарпаності”.

Але зараз війна, і зайвих грошей на благоустрій немає.

Об’єкти міської інфраструктури розміщуються у старих будинках. Не завжди вони мають презентабельний вигляд.

Кам’янка-Бузька: батьківщина українського театру, «чорний парк» Бандери, старе місто, що дихає історією — Частину цієї будівлі займає музей-аптека

А деякі – як на картинці. Наприклад, цей дитячий садочок.

Історико-краєзнавчий музей Кам’янеччини.

З відносно нового і сучасного у Кам’янці-Бузькій – ось ця пішохідна вулиця. Тут неспішно прогулюються пани й пані з дітьми, відпочиває молодь, дихають свіжим повітрям люди поважного віку. Є можливість випити кави, чаю чи перекусити в кафе. Також тут розташовані крамнички.

В одній із вуличних кафешок ми спробували місцеву солянку, а також незвичний для мешканців Сходу України варіант борщу – борщок питний. Він готується без м’яса і є зовсім рідким. Має приємно-солодкуватий, досить оригінальний і ніжний смак.

А готується класичний галицький борщок питний ось так, кому цікаво.

Борщок питний – рецепт

Рецепт розраховано на 4 особи.

Інгредієнти

Для овочевої запражки:

буряк — 130 г (1 шт.),
морква — 45 г (½ шт.),
корінь петрушки — 13 г,
цибуля — 65 г (1 шт.),
стебла селери — 25 г,
томатна паста — 20 г,
вода — 100–200 г,
олія соняшникова — 20 г,
оцет 9 % — 8 г,
цукор — 5 г,
духмяний перець — 0,3 г,
чорний перець горошок — 0,3 г,
лавровий лист — 0,1 г,
вода — 100 г.

Для борошняної заправки:

борошно пшеничне — 15 г,
масло вершкове — 15 г,
олія соняшникова — 5 г.

Для борщоку:

вода — 920 г,
сіль — 18 г,
перець чорний мелений — 0,2 г,
сметана 30 % — 150 г.

Приготування

Помити овочі й почистити їх. Буряк і моркву натерти на буряковій тертці. Корінь петрушки нарізати брусочками, цибулю — соломкою, стебла селери — півкільцями. Усі овочі перекласти в каструлю чи глибоку сковорідку, додати воду, томатну пасту, олію, прянощі та спеції. Тушкувати під кришкою на помірному вогні до готовності.

Приготувати борошняну запражку. На суміші вершкового масла й олії у каструлі з товстим денцем спряжити борошно до жовтуватого кольору.

У 80 г гарячої води ввести потроху борошняну запражку, розмішати віничком до розчинення грудочок. Решту води закип’ятити, ввести в неї борошняну запражку, помішуючи віничком. Запражка має розійтись у воді рівномірно, без грудочок. Додати сметану й довести до кипіння, прокип’ятити протягом 5 хв на помірному вогні, щоб заварилося борошно і вийшла маса однорідної консистенції. У гарячу сметанну суміш ввести тушковані овочі. Довести до кипіння, але не кип’ятити! Відставити каструлю настоятися 30 хв. Процідити, додати сіль і перець. Прокип’ятити на помірному вогні протягом 1 хв, весь час помішуючи. У разі сильного і тривалого кип’ятіння борщик утратить колір. Охолодити.

До борщику можна додати дрібно посічені часник і зелень.

Але повернемося до Кам’яки-Бузької і покажемо її основні пам’ятки.

Кам’янка-Бузька – пам’ятки

Костел Успіння Богородиці

Цей неоготичний храм є досить сучасним. Йому трохи менше 100 років. Побудували його за проектом відомого архітектора Теодора Тальовського, який прославився тим, що спроектував майже сотню костелів, а також ряд цивільних будівель. Найбільш відомою його роботою є костел св. Єлизавети у Львові.

Хоча проект було розроблено ще у 1901 р., костел почали зводити лише в 1910 р. А освячення відбулось у 1929 р.

І вже у 1944 році храм був закритий, а в його приміщенні розмістилося спочатку зерносховище, а потім склади меблів, книжок і паливно-мастильних матеріалів. У 1969 р. пожежа знищила частину вежі. З того часу храм почав поступово руйнуватися.

У 1989 р. костел повернули місцевій римо-католицькій громаді. Реставрацію храму проводили на кошти громади і польських меценатів.

У 1997 р. до храму перенесли копію ікони Ісуса Милятинського. Цей образ привезли в Україну з Риму ще у XVII ст.

Адреса: м. Кам’янка-Бузька, вул. Хомина, 5

А так виглядає костьол всередині.

Церква Різдва Богородиці

Церква Різдва Богородиці була збудована на місці старої дерев’яної у 1882 р. завдяки старанням отця Михайла Цегельського. Адреса: м. Кам’янка-Бузька, вул. Т. Шевченка.

Існує легенда, що саме на місці цієї церкви, коли лісом проїжджав Юрій Струмило, на липі з’явився образ Богоматері, а коні впали навколішки перед ним. Ця подія стала приводом для побудови на цьому місці спочатку каплички, а потім церкви, куди і помістили ікону. Чудотворний образ Струмилово-Кам’янецької Божої Матері був прославлений багатьма зціленнями та чудесами.

У середині ХІХ ст. дерев’яна церква перебувала у дуже поганому стані, тому було прийнято рішення розібрати її, а замість неї звести нову муровану.

З 1946 р. у зв’язку з ліквідацією УГКЦ храм увійшов під юрисдикцію московського патріархату. У 1991 році була зареєстрована громада УГКЦ, яку не допустили до богослужіння у храмі, тому богослужіння проводились на площі перед храмом до 1994 року (священик УГКЦ Степан Панас).

З благословення митрополита Володимира Стернюка 22 листопада 1991 р. на парафію м. Кам’янка-Бузька був направлений о. В. Касіян. Тоді ж була відслужена перша Служба Божа українською мовою.

А ще трохи пізніше греко-католики вирішили побудувати собі новий храм. Про який буде розповідь нижче.

На фото церква і сквер Святих рівноапостольських Володимира і Ольги поруч з нею.

Церква Преображення Господнього

Це саме її видно одразу, як в’їжджаєш у місто.

Греко-Католицька церква Преображення Господнього в м. Кам’янці-Бузькій збудована за ініціативами отця Володимира Касіяна та за активною участю парафіян упродовж 1996—2005 років. Церква знана тим, що у ній є копія Кам’янка-Бузької чудотворної ікони Богородиці (XVI ст.) Оригінал цієї відомої ікони перебуває у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, який належить православній громаді.

Міська ратуша

Ратуша розміщена в центрі міста.

Це двоповерхова, прямокутна споруда, до якої прибудована масивна ратушна вежа на три поверхи. На вежі на рівні четвертого поверху встановлено годинник з циферблатом, діаметр якого понад 1 м. Довгий час годинник не працював, але був відновлений і 15 лютого 2012 року почав свою роботу. На вежі (на рівні першого поверху) поміщено герб міста Кам’янка-Бузька.

Ратуша і вежа не відзначаються багатством елементів декору, тому вся будівля виглядає дещо масивною і навіть строгою. Але це враження згладжує оригінальний дах ратушної вежі. Він гостроверхий, чотирискатний з елегантною невеликою вежею.

Ратуша побудована до Першої світової війни. Свого часу в ній діяли: українська школа, театральний гурток, хор, товариство «Українська Бесіда».

Нині ратуша використовується за своїм призначенням — тут міститься міська рада Кам’янки-Бузької.

Центр міста. Видно ратушу.

Затишно, тихо і малолюдно.

“Чорний парк” – парк імені Степана Бандери

Про нього відомо, що це парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення Розташований при вул. Незалежності.

Площа 1,74 га. Статус надано згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради від 9 жовтня 1984 року № 495 для збереження невеликого парку, закладеного в центральній частині міста.

Чому парк називають чорним, ми не знаємо. Якщо ви знаєте, пишіть в коментарях.

На нас парк склав враження дещо похмурого. Він не схожий на місце для розваг. Зате це гарне місце для того, аби походити серед дерев, або посидіти на лавці у “літньому кінотеатрі” і в компанії Степана Андрійовича подумати про те, скільки поколінь вже виборюють державність України, скільки мільйонів українців поклали свої голови за те, щоб вона була вільною і щасливою… От і наше покоління теж бореться під час страшної і кривавої війни.

Є у Кам’янці-Бузькій ще одна визначна пам’ятка – це церква святого Миколая. Вона чи не найстаріша у місті – збудована у 1667 році. Має дзвіницю 1762 року. Обидві ці будівлі є цінними пам’ятками дерев’яної народної архітектури.

На жаль, ми не дійшли до них під час своєї подорожі. Все таки півдня виявилося мало, аби побачити максимум. Тому покажемо фото, взяті з інтернету.

За час свого існування храм декілька разів обновлювався і реставрувався. Церква тризрубна, трибанна, збудована з соснових брусів на дубових підвалинах. Її просторове вирішення є типовим для українських дерев’яних церков.

В храмі міститься п’ятиярусний іконостас XVII ст. На жаль, багато його старовинних ікон на сьогодні втрачено.

Інтер’єр церкви оновлювався у 1898 р. Тоді перероблено іконостас та бічний вівтар. У 1905 р. церкву відновив маляр Йосиф Сидорович. Він виконав клеєвий стінопис у всіх трьох частинах храму, відновив іконостас і три вівтарики, намалював п’ять нових образів, в тому числі — ікону св. Миколая.

А нижче, мабуть, пам’ятка “архітектура” радянської епохи:)

І ще один прикольний об’єкт. Очевидно, тут працює пан, який ремонтує взуття

Красиві ковані квіти.

Кам’янка-Бузька нам сподобалась. Це гарне містечко для життя, якщо ви любите тишу, спокій і не любите метушні. Сюди можна переїхати, якщо маєте віддалену роботу або мільйон на банківському рахунку:) Ви не хочете будувати кар’єру у великій компанії і вас не ваблять вогні мегаполісів або ви від них вже втомилися.

Прощатися з містом не хотілося. Але ж в Україні ще так багато куточків, вартих уваги, де ми не були…

До речі, трохи від’їхавши від Кам’янки-Бузької у бік Добротвіру побачили ось такі красивенні храми вздовж дороги. Навіть зупинялися, щоб сфотографувати.

А у самому селищі Добротвір привіталися із Західним Бугом і побачили греблю, створену тут для роботи Добротвірської теплової електростанції. До речі, селище починало забудовуватись разом із ТЕС.