Позначка: Мандрівки

Страдч – не просто населений пункт. Це місце називають українським Єрусалимом. Його щодня відвідують паломники з різних країн. Тут бував Папа Римський. Тут знаходяться стародавні печери, оповиті легендами. А поруч – унікальний арборетум. Про все це розкажемо і, як завжди, покажемо багато фото у нашому матеріалі про село Страдч, назва якого походить від слова “страждання” або “страта”…

Ця наша подорож була нестандартною. Не VanLife. Адже ми подорожували без нашого Pontiak. Поки він відпочивав від доріг, ми користувалися послугами Укрзалізниці та автобусних перевізників. На нашому маршруті були десятки міст та сотні сіл і селищ. Ми об’їхали пів країни вздовж і поперек. А тепер хочемо поділитися з вами враженнями. У цьому матеріалі буде Україна з вікна потяга та автобуса, якою ми її побачили. Тут не буде якогось сюжету. Тут буде мікс вражень з різних місць, почуті нами репліки людей, деякі спостереження і думки. І, звісно, ж фото.

Вузенька асфальтована дорога, добряче побита, місцями – яма на ямі, а місцями трохи полатана. З одного боку ліс, з іншого – поле. Практично повна відсутність транспорту. Іноді проїде якась машина, а іноді зустрінеться і візок з конячкою. Відчуття не те щоб занедбаності, а якоїсь глибокої провінційності, буквально розлито в повітрі. Ми під’їжджали до міста Володимир з боку Шацька, і… якби не знали історію, то ніколи б не подумали, що знаходимось на околицях колись величної і могутньої СТОЛИЦІ. Абсолютно нічого не нагадувало тут про це.

«По цій землі треба ходити з пошаною. Не можна її оскверняти. Дуже вже багато у ній крові – у тому числі української»

Так кажуть мешканці тих дивовижних місць, які нам пощастило відвідати на нашому Pontiak і про які ми розкажемо у цьому матеріалі. Як завжди, покажемо багато фото і трохи відео. Сподіваємось, шановні  наші читачі, ця віртуальна подорож буде вам цікавою. І, можливо навіть надихне на подорож реальну. А приїхати сюди, повірте, – варто!

Помаранчевий, червоний, блакитний, фіолетовий, зелений, жовтий… Жовква. Якщо порівнювати міста з людьми, то Жовква – це така собі панночка з легким, веселим, грайливим характером. В міру практична і трохи романтична. Небайдужа до моди, розваг та флірту. Вбрана у яскраву, строкату сукню, на якій змішалися помаранчевий, червоний, блакитний, фіолетовій, зелений, жовтий…

Токівський водоспад на річці Кам’янка, що на Дніпропетровщині – унікальна пам’ятка природи, добре відома мешканцям Нікопольщини і Криворіжжя. А от більшість жителів решти України навряд чи чули про неї і мало хто тут бував.

У 1584 році польський поет Себастіян Кленович написав «Хто ж міг би минути Луцьк, місто пісні достойне?»  От і ми під час своєї мандрівки на Волинь у липні 2023 року не оминули це легендарне місто – одне з найдавніших, найцікавіших і найзагадковіших в Україні.

Ми закохалися в Самбір. Для цього нам вистачило усього двох годин перебування у цьому старезному містечку на Львівщині з неймовірно цікавою історією.

Торкатися цього спогаду боляче. Адже йдеться про місця, які зараз знаходяться під окупацією. До того ж з ними пов’язані найстрашніші події російсько-української війни: тут було криваве місиво, загинули десятки тисяч цивільних мешканців і українських захисників. Наші армійці билися як леви, аби зупинити ворога. Але врешті були змушені відступити. Тож сьогодні ці місця аж ніяк не асоціюються з відпочинком, літом, морем… Сьогодні при згадці назви «Маріуполь» перед очима постають моторошні картини перших тижнів повномасштабної війни: бомби, що падають на багатоповерхівки, трупи на вулицях ще вчора квітучого міста, підвали, набиті голодними, ледь живими людьми, хрести на дитячих майданчиках, величезні братські могили, руїни «Азовсталі»…

«Крехівський монастир розміщений у гарній мальовничій місцевості. Від сходу, заходу та півдня оточують його узгір’я, покриті листяними лісами, та мають часом пологі а часом круті схили та де-не-де перерізані лісовими хащами з скелями та урвищами. На північ від монастиря тягнеться неозора рівнина, на якій лежать розкидані села та осади, урожайні ниви, що перетинаються місцями річками…»