Подорож в Карпати у квітні: Берегове, Сколе, Славсько – три перлини серед гір

Бергове — місто в Закарпатській області площею 19 км² і населенням близько 23 тисяч осіб. В етнічному складі населення переважають угорці (48,1 %) та українці (38,9 %).

Берегове розташоване в межах Закарпатської низовини біля підніжжя острівних вулканічних гір, при західних відрогах Берегівського низькогір’я, над річкою Верке, у долині річки Тиса, за 70 км на південний схід від Ужгорода. Берегове славиться своїми виноробськими традиціями. В околицях міста розвідані термальні й мінеральні води, що сприяють одужанню серцево-судинної системи та лікують хвороби шкіри.

Берегово засноване в 1063 році угорським принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели I, який побудував тут свій палац.

Цікаві факти про Берегове

• Наприкінці XI століття місто називалося Лампертхаза.
• 1241 року місто було сильно зруйноване військами хана Батия, що змусило угорського короля Белу IV переселити сюди нових поселенців і надати їм низку привілеїв. 1247 року для відбудови міста й заселення території король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії. На честь «сасів» (саксонців) місто почало називатися Лампертсас.
• У грамоті 1499 року вперше згадується назва Берегсас.
• 1566 року місто зруйнували татари, а 17 червня 1657 його спалили польські війська під проводом князя Любомирського (помста місцевому князю Дьєрдю (Юрію) II Ракоці, союзнику Богдана Хмельницького.
• У часи входження до складу Чехословаччини місто було осередком українського культурного життя на південному Закарпатті.
• За договором між СРСР і Чехословаччиною від 29 червня 1945 року Берегове у складі Закарпатської України увійшло до складу УРСР. У 1946 році отримало статус міста.
• У місті є Український народний театр, районний Центр дозвілля і культури, будинок культури та краєзнавчий музей «Музей Берегівщини». Берегове є осередком угорської культури на Закарпатті.
• Берегове має присілки, які називаються Буча і Чепівка.

Сколе — місто в Стрийському районі Львівської області, колишній районний центр. Розташоване в долині річки Опір в Українських Карпатах, один з історичних центрів Бойківщини, занесений до Списку історичних населених місць України. Площа міста 4,6 км². Населення – орієнтовно 5950 мешканців. Етнічний склад мешканців майже однорідний. Переважна більшість — українці.

Перша письмова згадка про Сколе датується 5 березня 1397 року. Тоді, брати Мико та Іванко Волохи отримали дозвіл від короля Владислава ІІ на розбудову поселення у «пустому полі» під назвою «Сколе» над річкою Опір.

Місто з усіх боків оточене горами: із заходу — г. Корчанка (1180 м), з півночі — Добряна (824 м), зі сходу — Клива (670 м), з північного сходу — Чудилова (650 м), на півдні — Зелемін (1177 м), далі на півдні видніються хребет Київця (1064 м) і гора Крем’яна (1137 м). Усі гори вкриті буково-смерековим лісом.

Сколе – чому так називається

Щодо походження назви міста Сколе існують три різні версії:

• Від слова «скеля», оскільки долина, у якій розташоване місто, нібито оточена скелями.
• Від племені сколотів, які нібито заселяли в давнину ці землі.
• Від дієслова «сколоти» — існує легенда, яка базується на Лаврентіївському літописі, що тут у 1015 році від руки брата Святополка загинув князь турівський Святослав Володимирович, син Володимира Великого, з дружиною Параскою та дружинниками. Під час нападу Святополк, прозваний в народі «окаянним», вигукував: «Сколіть їх усіх!». Ця версія є найбільш поширеною.

Цікаві факти про Сколе

• До монгольського нашестя та місцина, де зараз розміщене Сколе, мала назву «Тухля», або «Тукла»..
• 10 березня 1241 року величезне (близько 20 000 воїнів) монгольське військо під проводом Батия і Субудая, прямуючи з Волині в Панонію, розпочало штурм укріпленого перевалу «Тухольські Ворота», вщент розгромило в нерівнім бою малочисленний гарнізон оборонців, і вже через 2 дні передові загони монгольської кінноти вийшли на Верецький перевал. Саме ці події так яскраво описав у своїй історичній повісті «Захар Беркут» Іван Франко
• Слов’янське поселення на місці теперішнього Сколе виникло приблизно на початку 9 століття, про що свідчить легенда про князя Святослава Володимировича та результати археологічних досліджень.
• Близько 1660 року у долині Сколе князь Олександр Януш Заславський розбудував кам’яні укріплення та дерев’яний замок, а сам населений пункт отримав характер міста із назвою Олександрія — на честь князя. Нова назва не прижилася, і місцеві жителі почали називати місто Сколе.
• 30 березня 1888 року велика пожежа знищила майже третину міста (близько 100 будинків). Центр містечка був представлений щільною дерев’яною забудовою, будівлі стояли майже поруч, вогонь за дуже короткий час поширився майже на все місто. Вщент згоріли дерев’яний костьол, поштамт, будинок податкової адміністрації і початкова школа. Невдовзі після цієї трагедії у Сколе стараннями Корнеля Міроновича було засновано добровільну пожежну сторожу, яка станом на 1900 рік налічувала понад 60 волонтерів
• Протягом 1671—1681 в околицях Сколе діяв загін опришків на чолі з колишнім пастухом Андрієм Дзигановичем.
• З жовтня 1939 року по червень 1941 в районному відділку НКВС було заарештовано і вислано в концтабори понад 360 місцевих мешканців — «ворогів радянської влади». Особливо ретельно вистежувались чекістами члени ОУН і АК, а також члени їх сімей і ті, хто був запідозрений у співпраці з ними.
• На південно-західній околиці Святослава, поблизу Сколе німецькою окупаційною адміністрацією був створений концентраційний табір (каменоломня) для молоді, що відмовилась служити в «Баудінсті», чи їхати на працю до Третього Рейху. Умови побуту в цьому таборі були жахливі. У ніч з 7 на 8 липня 1943 року, підрозділи Української народної самооборони, за допомогою жителів Коростова перебили охорону концтабору і звільнили близько 150 в’язнів.
• Після завершення Другої Світової війни у Сколе і околицях діяли численні партизанські загони УПА, які проводили активну терористично-підривну діяльність проти радянських установ та окремих представників і активістів місцевої радянської влади. Так, у березні 1947 року молодий бандерівець в центрі міста, опівдні, у всіх на очах застрелив начальника Сколівського міського відділку НКВС.
• З 30 жовтня по 4 листопада 1956 року, протягом 4 ночей через місто суцільним потоком в напрямку угорського кордону йшли колони техніки 8-ї механізованої і 38-ї армій Прикарпатського військового округу для придушення повстання у Будапешті. У місті були прийняті безпрецедентні заходи безпеки: цивільному населенню було суворо заборонено виходити на вулиці міста після 20-00, весь особовий склад міліції і внутрішніх військ здійснювали цілодобове патрулювання і охорону маршруту проходу військових колон.
• Такі самі події були в кінці серпня 1968 року у Сколе під час Празької весни. Цікаво відзначити, що під час вводу радянських військ в Чехословаччину, майбутнього першого секретаря ЦК Чехословаччини Густава Гусака співробітники КДБ переховували і давали останні інструкції в мисливському будиночку по дорозі на Кам’янку, недалеко від Сколе.
• У середині травня 2015 року в урочищі Альтана, що біля міста, пошуковці комунального підприємства «Доля» та громадської організації «Українські Меморіали» знаходять масові захоронення воїнів Української повстанської армії. У 8 санітарних похованнях виявлено більше тридцяти останків людських тіл, при них — кілька радянських монет, найстарша датується 1946 роком, та алюмінієвий тризуб, який повстанці носили на головних уборах.

Славсько — селище в Україні, адміністративний центр Славської селищної громади Стрийського району Львівської області.

Розташоване за 141 км від обласного центру, глибоко в Українських Карпатах за 23 км від міста Сколе, в мальовничій долині річки Опір та її правої притоки Славки, серед покритих лісами та полонинами хребтів Бескидів та Ґорґанів, на схилах гір Тростяна (1235 м над рівнем моря), Ільзи (1066 м), Писаної або Довбушанки (1236 м), Менчела (1014 м), і Погару 840 м які оточують селище з усіх боків. На північ від селища височить гора Клива (1069 м).

Площа Славсько – 60 км², а населення орієнтовно 3580 осіб.

Селище є відомим гірськолижним курортом. Туристичний бізнес у Славську розпочали підприємці Ґрьодлі, які у XIX столітті влаштували тут готелі та кліматотерапевтичну станцію. У 1920—1930-х роках Ґрьодлями і Шмідтами були споруджені гірськолижні витяги і трампліни на горах Погар та Ільза. Найбільшого туристичного розвитку Славсько набуло у 1970—1980-х роках, коли було споруджено понад 10 витягів та засновано спортивні гірськолижні школи.

У період водопілля та паводків Опір стає придатним для заняття водним туризмом та рафтингом. Славсько є лідером Львівщини за кількістю чанів. Такий різновид відпочинку тут пропонують як відпочинкові комплекси, так приватні садиби.

Цікаві факти паро Славсько:

• Вперше Славсько згадується в документальних джерелах 1483 року як вже існуюче поселення. В записах Перемиського земського суду згадується, що шляхтич Іванко із Криниці письмово оформив право своєї дружини Марусі на половину його майна в Криниці і Славську Перемиської округи.
• Назва села походить від річки Славка. За іншою версією вона походить від прізвиська «славні», яке отримали у населення навколишніх місць за їх участь у походах дружинників князя Святослава Володимировича, вбитого над Опором між Сколем та Гребеновим під час князівських міжусобиць у 1015 році. За переказами, що передаються тут з покоління в покоління, дружинники князя Святослава Володимировича, які залишилися живими, не повернулися у рідні місця, а оселилися в горах над Опором, зокрема біля впадіння в нього річки Славки.
• Після встановлення панування шляхетської Польщі селяни Славська обкладалися усе більшими податками і повинностями. Нестерпний феодальний гніт змушував селян ставати до боротьби. Чимало верховинців вступало в загони опришків, які понад три століття наганяли жах на шляхту та її прислужників. Зокрема в районі Бескидів майже протягом десяти років (1671—1681) вів боротьбу опришківський загін, очолений колишнім пастухом Андрієм Дзигановичем. На горі, що височить поблизу селища, в печері знаходили притулок опришки Олекси Довбуша (звідси і нинішня назва гори — Довбушанка).
• Доведені до відчаю злиднями, безправ’ям та панською сваволею жителі Славсько та інших навколишніх сіл взяли активну участь у антифеодальному повстанні 1824—1826 років на Сколівщині, яке привернуло увагу ще Івана Франка та Миколи Устияновича.