Місто на березі «моря», якого більше немає. Як виглядав Нікополь до великої війни (фото)

В останньому своєму матеріалі цього року ми запрошуємо вас, любі читачі, у подорож до нашого рідного Нікополя. Хочемо показати вам, яким було місто до великої війни. Ми зібрали архівні фото періоду 2011-2022 років. Ці світлини допоможуть вам скласти уявлення про Нікополь, і, можливо, навіть закохатися у нього. А після війни запрошуємо вас обов’язково відвідати незламне місто, де живуть нащадки козаків.

Зараз майже щодня у ЗМІ можна побачити фото Нікополя, а точніше руйнувань у ньому. Бо ось уже 18 місяців поспіль місто вдень і вночі обстрілюють росіяни з протилежного берега Дніпра – з Енергодара та його околиць. Сьогодні Нікополь разом із захопленою ЗАЕС – фактично в заручниках у терористів. Адже ЗСУ не можуть дати адекватну відповідь окупантам, які ховаються за ядерним об’єктом і безпосередньо на його території. І тому мешканці Нікополя та околиць вже півтора роки відчувають себе ніби мішені в тирі. Щодня зростає кількість зруйнованих будинків, гинуть і отримують поранення люди.

На вулицях нашого рідного міста не запалюють увечері ліхтарі. Вулиці нашого рідного міста напівпорожні, бо половина мешканців виїхали з Нікополя, рятуючись від обстрілів. Тому 50% вікон у будинках вечорами темні. Тут не працюють школи і дитячі садки. Тут зачинено багато магазинів. Мешканцям Нікополя  заборонено знаходитися на березі – бо там особливо небезпечно. Прогулянки улюбленими місцями тепер несуть смертельний ризик. Та і немає у нікопольців більше їх «моря», яким вони обожнювали милуватися у різні пори року і робити дивовижні світлини. Російські терористи знищили Каховське водосховище у червні, підірвавши дамбу.

Сьогодні нікопольці, що залишилися у місті, живуть від тривоги до тривоги, не знаючи чи буде у них наступний ранок. І перерви між тривогами стають останнім часом тут все коротшими. Зціпивши зуби, щодня комунальники вперто розгрібають завали після обстрілів, прибирають бите скло і уламки того, що було чиїмись оселями. Намагаються підтримувати лад у місті, аби воно виглядало охайним навіть під час війни. Люди, як можуть, латають понівечене житло, закривають вікна і дахи. І тримаються за своє, рідне… Намагаються радіти кожному дню навіть у таких умовах. Адже як ніколи раніше усвідомлюють цінність життя. І розуміють, наскільки воно, життя, – крихка річ.

Дуже важко сьогодні нікопольцям. І все, що було до 24 лютого, іноді здається якимось сном.

А було у Нікополі колись ось так.

Нікополь – місто на березі «моря», якого більше немає. Як виглядав Нікополь до великої війни

Запрошуємо у фото-подорож до Нікополя.

Населення Нікополя до початку повномасштабної війни складало близько 100 000 осіб. Велика частина міста – це приватний сектор. Але у Нікополі багато і п’ятиповерхових будинків – так званих “ганчовок” (бо збудовані вони бригадою Івана Ганчева, почесного громадянина Нікополя).

А от більш високі будинки у Нікополі – рідкість. Кажуть, їх тут не зводили через особливість ґрунту – він вологий. Дев’ятиповерхівки у місті можна перерахувати по пальцях. У центрі є дві 14-поверхівки, одну з них так і не заселили через брак, допущений будівельниками.

Бочки з квасом – типова картина на вулицях Нікополя влітку.

А тут – центральна площа вдень. Райдуга. І ще на місці найдивніший артоб’єкт Нікополя – куля. Згодом її зняли і сховали.

Набережна – найголовніша родзинка Нікополя до повномасштабної війни. Тепер це найнебезпечніше місце. І більше немає Каховського водосховища…

Гармата встановлена тут у якості пам’ятки про форсування Дніпра радянською армією у 1944 році, коли Нікополь визволяли від німецько-фашистських загарбників.

Фотографувати своє “море” і набережну нікопольці любили і вдень, і ночі  у будь-яку пору року.

На протилежному березі видно Запорізьку атомну електростанцію. Тепер вона в руках у російських терористів, і з її території обстрілюють Нікополь.

Колись Нікополь вважався одним із центрів вітрильного спорту. Тут проходили різноманітні змагання. Та і просто власники яхт любили влаштовувати прогулянки. Часто можна було побачити таку красу. Тепер це – в минулому. Можливо, на довгі роки, а можливо і назавжди.

А ще тут можна було побачити САП-дошки, рибальські човники і величезні баржі.

Рибалка – улюблене зайняття багатьох нікопольців. Тепер вона тільки у спогадах. І в мріях.

На нікопольському пляжі, який не поступався багатьом пляжам на берегах Чорного чи Азовського морів, молодь проводила фестивалі, насолоджуючись творчістю і спілкуванням під променями вечірнього сонця і під плюскіт хвиль. На фото нижче, зокрема, КОЛО-фест.

Влітку на пляжах завжди було багато відпочивальників.

А взимку природа природа іноді створювала ось такі дивовижні крижані фігури на березі нікопольського “моря”.

В такі дня тут було “медом помазано” для фотографів.

Впродовж декількох років перед великою війною нікопольську набережну було частково реконструйвано і облагороджено силами підприємства “Інтерпайп”. Тут з’явилися красиві лавочки, ліхтарі і цікаві арт-об’єкти. Прогулянкова зона біля води стала ще популярнішою серед містян і гостей Нікополя.

А ще тут проводилися велозаїзди.

Взагалі перед повномасштабною війною у Нікополі багато чого з’явилося. Реконструювали алеї, сквери, фонтани. З’явилося три нових продуктових супермаркети і один гіпермаркет тощо. Місто розвивалося.

“Епіцентр” був мрією багатьох нікопольців. Вона збулася у серпні 2021 року.

Відкриття чергового “чорного” АТБ після реконструкції.

А так зводили перший типовий храм ПЦУ у Нікополі – імені Петра Калнишевського.

А це вже храм – у всій своїй красі.

Серед нікопольців багато естетів. І часто, навіть зараз, під час війни, можна побачити охайні, доглянуті двори.

А ще мешканці Нікополя – креативні і винахідливі:)

Нікополь гарно прикрашали до новорічних свят.

А Новий 2022-й рік зустрічали з особливо ефектною ялинкою. Такої у Нікополі ніколи до того не було. Мабуть, кожен нікополець тоді прийшов на Європейську площу, аби зробити красиве фото.

На жаль, не збулися сподівання на щасливий рік… І вже через 2 місяці після фотосесій біля ялинки нікопольці стояли у чергах біля банкоматів та аптек і не могли оговтатися від шоку. На фото нижче – 24 лютого 2022 року.

Зараз це вже здається чимось не зовсім реальним, але до повномасштабної війни свята з масовими гуляннями у Нікополі були частим явищем.

Ось таке писанкове дерево створили нікопольці на Великдень.

На День Незалежності розгорнули найбільший у Нікополі прапор, пошитий родиною Андрощуків.

Цей же прапор і пан Павло Андрощук біля новозбудованого, першого і поки що єдиного у Нікополі типового храму ПЦУ.

Патріотичний автопробіг. І наш Pontiak бере участь.

Велопробіг історичними пам’ятками Нікополя.

Масляна – спалюють опудало зими.

На сцені – народний фольклорний гурт “Микитин Ріг”.

Біля пам’ятнику Шевченку.

Фотовиставка у центрі міста. Тема – старий Нікополь.

На свята до Нікополя часто приїздили зірки і проходили концерти.

А це водяна дискотека “за підтримки” ДСНС. Було дуже весело.

Тепер рятувальникам не до розваг…

Нижче на фото – останній перед великою війною День міста. Святкування вийшло грандіозне.

Нікополь – козацьке місто. Колись тут було аж 5 січей. Кажуть, що під час останнього перепису населення в графі “національність” деякі нікопольці вказали “козак”.

Пам’ятник Богдану Хмельницькому. Тут його колись обрали гетьманом.

На цьому фото – нікополець Олександр Шевченко. Зараз він захищає Україну на фронті.

Біля Нікополя знаходиться пам’ятка, яку відвідують люди з усієї України і не тільки. Це могила легендарного кошового отамана Івана Сірка.

Колись тут воля розлилась…

І нащадки про це пам’ятають.

Довкола Нікополя величезна кількість місць з дивовижними краєвидами. Ми об’їздили більшість з них і маємо купу фото. Покажемо лише декілька світлин. На жаль, навіть коли закінчиться війна, далеко не скрізь можна буде потрапити і відпочивати, як раніше. Адже місцевість забруднено боєприпасами… Крім того, деякі місця змінилися, можливо, назавжди через знищення водосховища.

Нижче на фото – Токівський водоспад і затоплений гранітний кар’єр приблизно в 50 км від Нікополя. Одне із найцікавіших місць Дніпропетровщини.

Ми віримо, що після Перемоги вдасться відбудувати усе зруйноване ворогом і зробити Нікополь ще красивішим!

Історична довідка про Нікополь, цікаві факти

• Нíкополь до 1775 року називався Микитин Ріг, а у 1775—1782 роках — Слов’янськ. Назва Нікополь впроваджена російською імператрицею Катериною II в рамках її «Грецького проєкту». Офіційні українські назви міста у першій половині XX століття — Никопіль, Нікопіль.
• Нікополь – адміністративний центр Нікопольського району, міської громади та агломерації.
• Розташоване за 122 км від Дніпра, 48 км від Запоріжжя та 63 км від Кривого Рогу.
• Це четверте за чисельністю населення місто Дніпропетровської області. Центр Нікопольського марганцевого басейну. Містоутворюючими підприємствами є металургійні заводи.
• Заселення території, де розташоване сучасне місто Нікополь, відноситься до часів неоліту, доби міді-бронзи, скіфо-сарматського періоду. Тривалий час (із IV по XIV століття) цей край входив до складу володінь різних кочових народів — гунів, аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, половців, ногайців. Це була південна точка улусу Мамая.
• Наприкінці XV століття землі за Дніпровими порогами почали освоювати українські козаки. Наприкінці XVI століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг. Перше документальне свідчення про цю переправу є у щоденнику посла німецького імператора Еріха Лясоти, який побував у Запорізькій Січі 1594 року.
• Впродовж 1639—1652 років у районі Микитиного Рогу (в парку Перемоги — центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року, рятуючись втечею від переслідувань коронного уряду, прибув Богдан Хмельницький. Під його керівництвом у січні 1648 року козаки розгромили гарнізон коронних військ, який стояв на Січі. Тут же Хмельницького, на початку лютого 1648 року, було обрано гетьманом України.
• У джерелах 1652 року згадується невелике поселення Микитине, розташоване в цій же місцевості. За умовами Андрусівського договору у Микитиному козаки, що їздили по сіль до Криму, мали переправлятися через Дніпро. З цього часу в документах поселення згадується під назвою Микитинський Перевіз. Січ звідси була перенесена на острів Чортомлик 1652 року.

• 1764 року російський уряд ухвалив рішення про будівництво в цій місцевості пристані з фортецею. 1779 року розпочалося спорудження фортеці, якій було дано назву Слов’янськ. За наказом новоросійського губернатора Григорія Потьомкіна разом з фортецею мали побудувати і місто Слов’янськ, майбутній центр губернії. Але ні фортеці, ні міста так і не було збудовано. 1782 року поселення було перейменоване на Нікополь. На той час у ньому налічувалося 200 будинків, переважно запорозьких козаків, які переселилися до містечка після зруйнування Нової Січі.
• Мешканці Нікополя займалися в основному торгівлею, рільництвом та рибальством. Містечком проходив чумацький шлях, яким возили сіль з Криму.
• У першій половині XIX століття Нікополь починає розвиватися як торгово-ремісниче містечко. Важливу роль у цьому відігравала Нікопольська пристань. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. Першим заводом у 1832 році став цегляний.
• 1836 року було засновано матроський цех, який здійснював перевезення товарів водними шляхами.
• З 1853 року почалося регулярне судноплавство з Нікополя до Одеси.
• В середині XIX століття у Нікополі з’явилися перші промислові підприємства — салотопні, цегельні, тютюнові. Населення поступово відходило від сільського господарства.
• На розвиток Нікополя мали великий вплив початок видобування марганцевої руди у басейні з 1886 року. З початком видобування руди засновані чавуноливарний і механічний завод Худякова, який виготовляв дрібне обладнання для гірничої промисловості. 1895 року почав діяти ще один механічний завод Каршевських. Крім цих підприємств станом на 1896 рік у Нікополі діяло ще понад 20 невеликих заводів (цегельно-черепичний, олійний, миловарний, пивоварний тощо), на яких працювало близько 300 робітників. Також у місті було 154 ремісничі майстерні.
• Перший навчальний заклад — парафіяльне училище — відкрили у Нікополі 1808 року. З 1838 року воно перетворене на морське парафіяльне училище.
• У 1903 році введена в експлуатацію залізнична лінія Кривий Ріг — Нікополь — Олександрівськ. Залізничний вокзал міста побудований у 1905 році.

• Під час подій Першої світової війни і Української революції у Нікополі неодноразово змінювалася влада. У червні 1919 року в місті відбулося народне повстання (Троїцьке) проти комуністичної влади, яке було придушене угорцями і китайцями. У серпні 1919 року Нікополь окупували війська Добровольчої армії під командуванням генерала Антона Денікіна. Але у вересні в місто увійшла Українська народно-повстанська армія Нестора Махна. До січня 1920 року Нікополь був центром анархістської республіки. В січні 1920 року знову захоплений Червоною армією і встановлено радянську владу. У жовтні того ж року до міста підійшли війська під командуванням Петра Врангеля і на декілька днів захопили місто. Біля села Шолохове відбувся найбільший кінний бій Громадянської війни між 2-ю Кінною армією і кінним корпусом генерала Бабієва. Білі програли і 18 жовтня 1920 року з Нікополя їх витіснили війська більшовиків.
• Голодомор 1921—1922 років забрав життя тисячі нікопольців, фіксувалися випадки людожерства, лише допомога американської благодійної організації АРА допомогла вижити нікопольцям.
• 1932 року в Нікополі розпочалося масштабне будівництво Південнотрубного заводу. На його будівництві люди рятувалися від голодної смерті, але все одно у місті померло більш як 2 тисячі осіб. Завод почав працювати у квітні 1935 року і згодом став одним з найбільших виробників прокатних труб у СРСР. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства.

• У 1950—1980-х роках Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили металургійні підприємства — Південнотрубний завод та завод феросплавів (з 1966 року), машинобудування — заводи кранобудівний, легкої та харчової промисловості, будівельних матеріалів.
• У Нікополі взято на державний облік і під охорону 68 пам’яток, у тому числі історії й культури — 44, монументального мистецтва — 3, архітектури й містобудування місцевого значення — 20.

Більшість фото у матеріалі: Володимир Заграничний, Катерина Андрус. Також є фото Олександра Костенка, Андрія Яланського. Автори декількох фото нам невідомо (світлини зберігалися у нашому архіві). Якщо ви впізнаєте свою світлину, зв’яжіться з нами, будь ласка, і ми вкажемо ваше авторство.

Стосовно заголовку:

Океан Ельзи & Один в каное – Місто весни | Okean Elzy & Odyn v kanoe – Misto vesny (official video)

Можна почитати  також: Кам’янка-Бузька: батьківщина українського театру, «чорний парк» Бандери, старе місто, що дихає історією
Наш Фейсбук – ТУТ